Кожна люди́на несе заслужене

¹ І говорив Елі́гу та й сказав: „Слухайте, мудрі, слова́ ці мої, ви ж, розважні, почуйте мене́!

³ Бо ухо слова випробо́вує, а піднебі́ння їжу кушту́є.

⁴ Виберім право собі, між собою пізнаймо, що́ добре.

⁵ Бо Йов говорив: „Я був справедливий, та відкинув Бог право моє.

⁶ Чи буду неправду казати за право своє? Без вини́ небезпечна стріла́ моя“.

⁷ Чи є такий муж, як цей Йов, що п'є глузува́ння, як воду,

⁸ і товаришу́є з злочинцями, і ходить з людьми́ беззако́нними?

⁹ Бо він каже: „Нема люди́ні ко́ристи, коли її Бог уподо́бає“.

¹⁰ Тож вислухайте, ви розумні, мене: Бог далекий від несправедливости, і Всемогутній від кривди!

¹¹ Бо за чином люди́ни Він їй надолу́жить, і згідно з своє́ю дорогою зна́йде люди́на запла́ту!

¹² Тож поправді, не чинить Бог несправедливого, і Всемогутній не скривлює пра́ва.

¹³ Хто землю довірив Йому, і хто на Нього вселе́нну поклав?

¹⁴ Коли б Він до Себе забрав Своє серце, Свій дух, і Свій по́дих до Себе забра́в, —

¹⁵ всяке тіло поги́нуло б вмить, а люди́на поверну́лася б на по́рох!

¹⁶ Коли маєш ти розум, послухай же це, почуй голос оцих моїх слів:

¹⁷ Хіба стри́мувати може нена́висник право? І хіба́ осудити ти зможеш Всеправедного?

¹⁸ Хіба можна сказати царе́ві: „Негідний“, а вельможним: „Безбожний“?

¹⁹ Таж Він не звертає уваги на зве́рхників, і не вирі́знює мо́жного перед убогим, бо всі вони — чин Його рук,

²⁰ за хвилину вони помирають, опі́вночі. Доторкне́ться Він мо́жних — і гинуть вони, сильний усу́нений буде рукою не лю́дською.

²¹ Бо очі Його на дорогах люди́ни, і Він бачить всі кро́ки її, —

²² немає темно́ти, немає і те́мряви, де б злочинці схова́лись.

²³ Бо люди́ні Він не призначає озна́чений час, щоб ходила до Бога на суд.

²⁴ Він сильних ламає без до́сліду, і ставить на місце їх інших.

²⁵ Бож знає Він їхні діла́, — обе́рне вночі — і поча́влені будуть!

²⁶ Як несправедливих ура́зить Він їх, на видному місці,

²⁷ за те, що вони відступи́ли від Нього, і не розуміли доріг Його всіх,

²⁸ щоб зойк сірома́хи спрова́дити до Нього, бо Він чує блага́ння пригнічених.

²⁹ Коли Він заспоко́їть, то хто винува́тити буде? Коли Він закриє лице, хто побачить Його? А це робиться і над наро́дом, і над люди́ною ра́зом,

³⁰ щоб не панував чоловік нечести́вий із тих, що правлять за па́стку народові.

³¹ Бо Богові треба отак говорити: „Несу я заслужене, — злого робити не буду!

³² Чого я не бачу, навчи Ти мене; коли кривду зробив я, то більше не бу́ду чинити!“

³³ Чи на думку твою надолу́жить Він це, бо відкинув ти те? Бо вибереш ти, а не я, а що знаєш, кажи!

³⁴ Мені скажуть розумні та муж мудрий, який мене слухає:

³⁵ „Йов говорить немудро, а слова́ його без розуміння.

³⁶ О, коли б Йов дослі́джений був аж навіки за відповіді, як злі люди,

³⁷ бо він додає до свойого гріха́ ще провину, — між нами він пле́ще в долоні та мно́жить на Бога промови свої“.