Скорбота Павлова за юдеїв

¹ Кажу́ правду в Христі, не обманюю, як сві́дчить мені моє сумлі́ння через Духа Святого,

² що маю велику скорбо́ту й невпинну му́ку для серця свого!

³ Бо я бажав би сам бути відлу́чений від Христа замість братів моїх, рідних мені тілом;

⁴ вони ізра́їльтяни, що їм належить сині́вство, і слава, і заповіти, і законода́вство, і богослужба, і обі́тниці,

⁵ що їхні й отці, і від них же тілом Христос, що Він над усіма́ Бог, благослове́нний, навіки, амі́нь.

Бог вибирає Собі, кого хоче

⁶ Не так, щоб Слово Боже не збуло́ся. Бо не всі ті ізра́їльтяни, хто від Ізраїля,

⁷ і не всі діти Авраамові, хто від насіння його, але: „в Ісаку буде насіння тобі“.

⁸ Цебто, не тілесні діти — то діти Божі, але діти обі́тниці признаю́ться за насіння.

⁹ А слово обі́тниці таке: „На той час прийду́, і бу́де син у Сари“.

¹⁰ І не тільки це, але й Реве́кка зачала́ дітей від одно́го ложа отця нашого Ісака,

¹¹ бо коли вони ще не народились, і нічо́го доброго чи злого не вчинили, — щоб позоста́лась постанова Божа у вибра́нні

¹² не від учинків, але́ від То́го, Хто кличе, — сказано їй: „Більший служитиме меншому“,

¹³ як і написано: „Полюбив Я Якова, а Ісава знена́видів“.

¹⁴ Що ж скажемо? Може в Бога неправда? Зо́всім ні!

¹⁵ Бо Він каже Мойсеєві: „Помилую, кого хочу помилувати, і змилосе́рджуся, над ким хочу змилосе́рдитись“.

¹⁶ Отож, не залежить це ні від то́го, хто хоче, ні від того, хто біжить, але від Бога, що милує.

¹⁷ Бо Писа́ння говорить фараонові: „Власне на те Я поставив тебе, щоб на тобі показати Свою силу, і щоб звістилось по ці́лій землі Моє Йме́ння“.

¹⁸ Отож, кого хоче — Він милує, і кого хоче — ожорсто́чує.

¹⁹ А ти скажеш мені: „Чого ж іще Він докоря́є, бо хто може проти́витись волі Його?“

²⁰ Отже, хто́ ти, чоловіче, що ти спереча́єшся з Богом? Чи скаже тво́риво творце́ві: Пощо ти зробив мене так?

²¹ Чи ганча́р не має вла́ди над глиною, щоб із того самого міси́ва зробити одну посу́дину на честь, а одну на нечесть?

²² Тож Бог, бажаючи показати гнів і виявити могутність Свою, щади́в із великим терпінням посу́дини гніву, що готові були на погибіль,

²³ і щоб виявити багатство слави Своєї на посудинах милосердя, що їх приготува́в на славу,

²⁴ на нас, що їх і покликав не тільки від юдеїв, але й від поган.

²⁵ Як і в Осії Він говорить: „Назву Своїм наро́дом не людей Моїх, і не улю́блену — улю́бленою,

²⁶ і на місці, де сказано їм: Ви не Мій наро́д, там на́звані будуть синами Бога Живого!“

²⁷ А Ісая взиває про Ізраїля: „Коли б число синів Ізра́їлевих було, як мо́рський пісок, то тільки останок спасеться,

²⁸ бо вирок закінчений та скорочений у праведності учинить Господь на землі!“

²⁹ І як Ісая віщував: „Коли б Госпо́дь Савао́т не лишив нам насіння, то ми стали б, як Содо́м, і подібні були б до Гомо́рри!“

³⁰ Що ж скажемо? Що погани, які не шукали праведности, досягли праведности, тієї праведности, що від віри,

³¹ а Ізраїль, що шукав Закона праведности, не досяг Закону праведности.

³² Чому́? Бо шукали не з віри, але якби з учинків Зако́ну; вони бо спіткнулись об камінь спотика́ння,¹

1. Грецьке λίδος του̃ προσκόμματος, церк. слов. Камень претыканія, лат. lapis offensionis, — камінь перешкоди, спотикання, спокуси.

³³ як написано: „Ось Я кладу́ на Сіоні камінь спотика́ння та скелю спокуси, і кожен, хто вірує в Нього, не посоро́миться!“