Бог не відкинув Свого народу

¹ Отож я питаю: Чи ж Бог відкинув наро́да Свого́? Зо́всім ні! Бо й я ізра́їльтянин, із насіння Авраамового, Веніями́нового племени.

² Не відкинув Бог наро́да Свого́, що його перше знав. Чи ви не знаєте, що гово́рить Писа́ння „про Іллю“, як він ска́ржиться Богові на Ізраїля, кажучи:

³ „Господи, вони повбивали пророків Твоїх, і Твої же́ртівники поруйнували, і лишився я сам, і шукають моєї душі“.¹

1. Шукати душу — чигати на кого, бажати вбити. Пор. Мт. 2. 20. Тут душа — життя.

⁴ Та що каже йому Божа відповідь: „Я для Себе зоставив сім тисяч мужа, що перед Ваа́лом колін не схилили“.

⁵ Також і тепе́рішнього ча́су залиши́вся останок за ви́бором благодаті.

⁶ А коли за благода́ттю, то не з учинків, інакше благода́ть не була́ б благода́ттю. А коли з учинків, то це більше не благода́ть, інакше вчи́нок не є вже вчинок.

⁷ Що ж? Чого Ізраїль шукає, того не оде́ржав, та оде́ржали ви́брані, а останні затверді́ли,

⁸ як написано: „Бог дав їм духа засипа́ння, очі, щоб не бачили, і ву́ха, щоб не чули, аж до сього́днішнього дня“.

⁹ А Дави́д каже: „Нехай станеться стіл¹ їхній за сітку й за па́стку, і на спокусу, та їм на заплату;

1. Грецьке τράπεζα — стіл для їди, їжа.

¹⁰ нехай потемні́ють їхні очі, щоб не бачили, хай наза́вжди зігне́ться хребе́т їхній!“

Спасі́ння поган

¹¹ Тож питаю: Чи ж спіткну́лись вони, щоб упасти? Зо́всім ні! Але з їхнього зане́паду — спасі́ння поганам, щоб ви́кликати за́здрість у них.

¹² А коли їхній зане́пад — багатство для світу, а їхнє упоко́рення — багатство поганам, — скільки ж більш повнота́ їхня?

¹³ Кажу́ бо я вам, поганам: через те, що я апо́стол поганів, я хвалю́ свою службу,

¹⁴ може як викличу за́здрість у своїх за тілом, і спасу́ де́кого з них.

¹⁵ Коли ж відки́нення їх — то прими́рення світу, то що́ їхнє прийняття́, як не життя з мертвих?

¹⁶ А коли святий пе́рвісток, то й тісто святе; а коли святий корінь, то й ві́ття святе.

¹⁷ Коли ж деякі з галу́зок відломи́лися, а ти, бувши дике оливне дерево, прищепи́вся між них і став спільнико́м то́вщу оли́вного ко́реня,

¹⁸ то не вихваляйся перед галу́зками; а коли вихваля́єшся, то знай, що не ти носиш кореня, але корінь тебе.

¹⁹ Отже скажеш: „Галу́зки відломи́лися, щоб я прищепи́вся“.

²⁰ Добре. Вони відломились невірством, а ти тримаєшся вірою; не величайся, але бійся.

²¹ Бо коли Бог природних галу́зок не пожалував, то Він і тебе не пожа́лує!

²² Отже, бач до́брість і суво́рість Божу, — на відпалих суворість, а на тебе до́брість Божа, коли перебу́деш у до́брості, коли ж ні, то й ти бу́деш відтя́тий.

²³ Та й вони, коли не зоста́нуться в невірстві, прище́пляться, бо має Бог силу їх знов прищепи́ти.

²⁴ Бо коли ти відтя́тий з оливки, дикої з природи, і проти природи заще́плений до доброї оливки, то скільки ж більше ті, що природні, прище́пляться до своєї власної оливки?

Бог наверне Свій наро́д

²⁵ Бо не хо́чу я, браття, щоб ви не знали цієї таємниці, — щоб не були́ ви високої думки про себе, що жорстокість ста́лась Ізраїлеві поча́сти, аж поки не вві́йде повне число поган,

²⁶ і так увесь Ізраїль спасеться, як написано: „При́йде з Сіо́ну Спаситель, і відве́рне безбожність від Якова,

²⁷ і це запові́т їм від Мене, коли відійму́ гріхи їхні!“

²⁸ Тож вони за Єва́нгелією вороги ради вас, а за вибором — улю́блені ради отців.

²⁹ Бо да́ри й покли́кання Божі невідмінні.

³⁰ Бо як і ви були́ колись неслухняні Богові, а тепер поми́лувані через їхній непо́слух,

³¹ так і вони тепер спроти́вились для поми́лування вас, щоб і самі були помилувані.

³² Бо замкнув Бог усіх у непо́слух, щоб помилувати всіх.

³³ О глиби́но багатства, і премудрости, і знання́ Божого! Які недовідо́мі при́суди Його, і недослі́джені дороги Його!

³⁴ „Бо хто розум Господній пізнав? Або хто був дорадник Йому?

³⁵ Або хто давніш Йому дав, і йому бу́де відда́но?“

³⁶ Бо все з Нього, через Нього і для Нього! Йому слава навіки. Амі́нь.