Не спокушуйте. Прощайте братові своєму. Майте віру

¹ І сказав Він до учнів Своїх: „Неможливо, щоб спокуси не мали прийти; але горе тому́, через кого приходять вони!

² Краще б такому було́, коли б жо́рно млино́ве на шию йому почепити та й кинути в море, аніж щоб спокусив він одно́го з мали́х цих!

³ Уважайте на себе! Коли провини́ться твій брат, докори́ йому, а коли він покається, то вибач йому.

⁴ І хоча б сім раз денно він провинивсь проти тебе, і сім раз звернувся до тебе, говорячи: „Каюся“, — вибач йому́!“

⁵ І сказали апо́столи Господу: „Дода́й Ти нам віри!“

⁶ А Господь відказав: „Коли б мали ви віру, хоч як зе́рно гірчи́чне, і сказали шовко́виці цій: „Ви́рвися з коренем і посадися до моря“, — то й послухала б вас!

Ми — нікчемні раби

⁷ Хто ж із вас, мавши раба, що оре́ чи пасе, скаже йому, як він ве́рнеться з поля: „Негайно йди та сідай до столу“?

⁸ Але чи ж не скаже йому: „Приготуй що вече́ряти, і підпережись, і мені прислуго́вуй, аж поки я їстиму й питиму, а пото́му ти сам будеш їсти та пити“?

⁹ Чи ж він дякує тому рабові, що наказане виконав?

¹⁰ Так і ви, коли зробите все вам нака́зане, то кажіть: „Ми — нікчемні раби, бо зробили лиш те, що повинні зробити були́!“

Уздоровлення десятьох прокаже́них

¹¹ І сталось, коли Він ішов до Єрусалиму, то прохо́див поміж Самарі́єю та Галілеєю.

¹² І, коли вхо́див до одно́го села, перестріли Його десять мужів, слаби́х на проказу, що стали здалека.

¹³ І голос піднесли вони та й казали: „Ісусе, Наставнику, — змилуйсь над нами!“

¹⁴ І, побачивши їх, Він промовив до них: „Підіть і покажіться священикам!“ І сталось, коли вони йшли, то очи́стились.

¹⁵ Один же з них, як побачив, що видужав, то верну́вся, і почав гучни́м голосом сла́вити Бога.

¹⁶ І припав він обличчям до ніг Його, складаючи дяку Йому. А то самаряни́н був...

¹⁷ Ісус же промовив у відповідь: „Чи не десять очи́стилось, — а дев'ять же де́?

¹⁸ Чому́ не вернулись вони хвалу́ Богові віддати, крім цього́ чужинця?“

¹⁹ І сказав Він йому: „Підведися й іди: твоя віра спасла тебе!“

Будьмо готові, бо ча́су кінця віку ніхто не знає

²⁰ А як фарисеї спитали Його, коли Царство Боже при́йде, то Він їм відповів і сказав: „Царство Боже не при́йде помітно,

²¹ і не скажуть: „Ось тут“, або: „Там“. Бо Боже Царство всере́дині вас!“

²² І сказав Він до учнів: „Прийдуть дні, коли побажаєте бачити один з днів Сина Лю́дського, — та не побачите.

²³ І скажуть до вас: „Ось тут“, чи: „Ось там“, — не йдіть, і за ним не біжіть!

²⁴ Бо як бли́скавка, бли́снувши, світить із о́дного кра́ю під небом до другого кра́ю під небом, так буде Свого дня й Син Лю́дський.

²⁵ А перше належить багато страждати Йому, і відцурається рід цей від Нього.

²⁶ І, як було за днів Но́євих, то буде так само й за днів Сина Лю́дського:

²⁷ їли, пили, женилися, заміж вихо́дили, аж до того дня, коли „Ной увійшов до ковче́гу“; прийшов же потоп, — і всіх вигубив.

²⁸ Так само, як було за днів Ло́тових: їли, пили, купували, продавали, садили, будували;

²⁹ того ж дня, як Лот вийшов із Содо́му, — огонь із сіркою з неба лину́в, і всіх погубив.

³⁰ Так буде й того дня, як Син Лю́дський з'я́виться!

³¹ Хто буде того дня на домі, а речі його будуть у домі, нехай їх забрати не зла́зить. Хто ж на полі, так само нехай назад не верта́ється, —

³² пам'ятайте про Ло́тову дружи́ну!

³³ Хто дба́тиме зберегти свою душу¹ , — той погубить її, а коли хто погубить, — той оживить її.

1. „Душа“ — тут „життя“.

³⁴ Кажу вам: удвох будуть ночі тієї на о́дному ліжкові: один ві́зьметься, а другий поли́шиться.

³⁵ Дві моло́тимуть ра́зом, — одна ві́зьметься, а друга полишиться.

³⁶ Двоє будуть на полі, — один ві́зьметься, а другий полишиться!“

³⁷ І казали вони Йому в відповідь: „Де, Господи?“ А Він відказав їм: „Де труп, там зберуться й орли“.