Уздоровлення в суботу слабого на водянку

¹ І сталось, що Він у суботу ввійшов був до дому одно́го з фарисейських старши́н, щоб хліба спожити, а вони назира́ли за Ним.

² І ото перед Ним був один чоловік, слабий на водя́нку.

³ Ісус же озвався й сказав до зако́нників та фарисеїв: „Чи вздоровляти в суботу годи́ться чи ні?“

⁴ Вони ж мовчали. А Він, доторкну́вшись, уздоровив його та відпустив.

⁵ І сказав Він до них: „Коли осел¹ або віл котро́гось із вас упаде́ до крини́ці, то хіба він не витягне зараз його дня суботнього?“

1. Деякі джерела подають — син.

⁶ І вони не могли відповісти на це.

Хто підноситься — буде впокорений

⁷ А як Він спостері́г, як вони собі перші місця вибирали, то сказав до запро́шених притчу:

⁸ „Коли́ хто покличе тебе на весі́лля, не сідай на першому місці, щоб не трапився хто поважні́ший за тебе з покли́каних,

⁹ і щоб той, хто покликав тебе та його, не прийшов і тобі не сказав: „Поступи́ся цьому місцем!“ І тоді ти із соромом станеш займати місце останнє.

¹⁰ Але як ти будеш запро́шений, то приходь, і сідай на останньому місці, щоб той, хто покликав тебе, підійшов і сказав тобі: „При́ятелю, — сідай вище!“ Тоді буде честь тобі перед покли́каними з тобою.

¹¹ Хто́ бо підно́ситься — буде впоко́рений, а хто впокоря́ється — той піднесе́ться“.

¹² А тому́, хто Його був покликав, сказав Він: „Коли ти справляєш обід чи вече́рю, не клич дру́зів своїх, ні братів своїх, ані своїх ро́дичів, ні сусідів багатих, щоб так само й вони коли не запросили тебе, — і буде взає́мна ві́дплата тобі.

¹³ Але, як справляєш гости́ну, клич убогих, калік, кривих та сліпих,

¹⁴ і бу́деш блаженний, бо не мають вони чим віддати тобі, — віддасться ж тобі за воскресі́ння праведних!“

¹⁵ Як почув це один із отих, що сиділи з Ним при столі, то до Нього сказав: „Блаженний, хто хліб споживатиме в Божому Царстві!“

Притча про багату вечерю

¹⁶ Він же промовив до нього: „Один чоловік споряди́в був велику вече́рю, і запросив багатьох.

¹⁷ І послав він свого раба ча́су вече́рі сказати запро́шеним: „Ідіть, бо вже все нагото́вано“.

¹⁸ І зараз усі почали́ відмовлятися. Перший сказав йому: „Поле купив я, і маю потребу піти та оглянути його. Прошу́ тебе, — вибач мені!“

¹⁹ А другий сказав: „Я купив собі п'ять пар волів, — і йду спро́бувати їх. Прошу́ тебе, — вибач мені!“

²⁰ І знов інший сказав: „Одружився ось я, і через те я не мо́жу прибути“.

²¹ І вернувся той раб і па́нові своєму про все розпо́вів. Розгнівавсь госпо́дар тоді, та й сказав до свого раба: „Піди швидко на вулиці та на завулки міські́, і приведи́ сюди вбогих, і калік, і сліпих, і кривих“.

²² І згодом раб повідо́мив: „Пане, сталося так, як звелів ти, та мі́сця є ще“.

²³ І сказав пан рабові: „Піди на дороги й на за́городи, та й си́луй прийти, щоб напо́внився дім мій.

²⁴ Кажу́ бо я вам, що жоден із запрошених му́жів тих не покушту́є моєї вечері. Бо багато покли́каних, та ви́браних мало!“

Хто може бути учнем Ісуса

²⁵ Ішло ж з Ним багато людей. І, звернувшись, сказав Він до них:

²⁶ „Коли хто прихо́дить до Мене, і не знена́видить свого батька та матері, і дружи́ни й дітей, і братів і сесте́р, а до того й своє́ї душі́¹ , — той не може буть учнем Моїм!

1. В євангельскій мові, як і в мові Старого Заповіту, слово „душа“ часто визначає „життя“.

²⁷ І хто свого хреста не несе, і не йде вслід за Мною, — той не може бути учнем Моїм!

²⁸ Хто бо з вас, коли башту поставити хоче, перше не сяде й вида́тків не ви́рахує, — чи має потрібне на ви́конання,

²⁹ щоб, коли покладе він основу, але докінчи́ти не зможе, усі, хто побачить, не стали б сміятися з нього,

³⁰ говорячи: „Чоловік цей почав будувати, але докінчи́ти не міг“.

³¹ Або який цар, ідучи́ на війну супроти царя іншого, перше не сяде порадитися, чи спромо́жен він із десятьма́ тисячами стріти того, хто йде з двадцятьма́ тисячами проти нього?

³² Коли ж ні, то, як той ще дале́ко, шле посольство до нього та й просить про мир.

³³ Так ото й кожен із вас, який не зречеться усьо́го, що має, не може бути учнем Моїм.

³⁴ Сіль — добра річ. Коли ж сіль несолоною стане, чим приправити її?

³⁵ Ні на землю, ні на гній не потрібна вона, — її геть викидають. Хто має ву́ха, щоб слухати, — нехай слу́хає!“