Уздоровлення сотникового раба

¹ А коли Він скінчи́в усі слова́ Свої до наро́ду, що слухав Його, то ввійшов у Капернау́м.

² У одного ж сотника тяжко раб¹ занедужав, що був дорогий йому́, і вмирати вже мав.

1. По деяких грецьких текстах дається παϊς, отрок, хлопець, слуга.

³ А коли про Ісуса почув, то послав він до Нього юдейських старши́х, і благав Його, щоб прийшов, і вздоро́вив раба́ його.

⁴ Вони ж прибули́ до Ісуса, та й ревно благали Його й говорили: „Він достойний, щоб Ти це зробив йому.

⁵ Бо він любить наро́д наш, та й для нас синагогу поставив“.

⁶ І пішов Ісус із ними. І коли недале́ко від дому вже був, сотник друзів послав, щоб сказати Йому: „Не турбу́йся, о Господи, бо я недостойний, щоб зайшов Ти під стрі́ху мою.

⁷ Тому́ то й себе не вважав я за гідного, щоб до Тебе прийти. Та промов тільки слово, — і раб мій одужає.

⁸ Бо й я — люди́на підвладна, і вояків під собою я маю; і одному кажу: піди, — то йде він, а тому: прийди, — і прихо́дить, а своєму рабо́ві: зроби теє — і зробить“.

⁹ Почувши ж таке, Ісус здивувався йому, і, звернувшись до на́товпу, що йшов слідо́м за Ним, промовив: „Кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри!“

¹⁰ А коли посланці́ повернулись додому, то знайшли, що одужав той раб!

Воскресі́ння сина наїнської вдови

¹¹ І сталось, — насту́пного дня Він відправивсь у місто, що зветься Наї́н, а з Ним ішли учні Його та багато наро́ду.

¹² І ось, як до брами місько́ї набли́зився Він, вино́сили вмерлого, одинака́ в своєї матері, що вдовою була. І з нею був на́товп великий із міста.

¹³ Як Господь же побачив її, то змилосе́рдивсь над нею, і до неї промовив: „Не плач!“

¹⁴ І Він підійшов, і доторкнувся до мар, носії ж зупинились. Тоді Він сказав: „Юначе, кажу́ тобі: встань!“

¹⁵ І мертвий устав, і почав говорити. І його Він віддав його матері.

¹⁶ А всіх о́страх пройняв, і Бога хвалили вони й говорили: „Великий Пророк з'явився між нами, і згля́нувся Бог над наро́дом Своїм!“

¹⁷ І розійшлася ця чутка про Нього по ці́лій Юдеї, і по всій тій країні.

Посольство від Івана Христи́теля

¹⁸ Про все ж те сповістили Івана учні його. І покликав Іван двох із у́чнів своїх,

¹⁹ і послав їх до Господа з за́питом: „Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?“

²⁰ А мужі, прийшовши до Нього, сказали: „Іван Христитель послав нас до Тебе, питаючи: Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?“

²¹ А саме тоді багатьох уздоро́вив був Він від неду́гів і мук, і від ду́хів злих, і сліпим багатьо́м вернув зір.

²² І промовив Ісус їм у відповідь: „Ідіть, і перекажіть Іванові, що́ ви бачили й чули: „Сліпі прозрівають“, криві ходять, очищуються слабі на проказу, і чують глухі, воскресають померлі, „убогим звіщається Добра Нови́на“.

²³ І блаженний, хто через Мене споку́си не матиме!“

Ісусове свідчення про Івана Христителя

²⁴ А коли відійшли посланці́ Іванові, Він почав говорити про Івана наро́дові: „На що́ ви дивитись ходили в пустиню? Чи на очере́т, що вітер гойда́є його?

²⁵ Та на що́ ви дивитись ходили? Може на чоловіка, у м'які шати одя́гненого? Аджеж ті, хто одягається славно, і розкішно живе, — по палатах царськи́х.

²⁶ На що́ ж ви ходили дивитись? На пророка? Так, кажу вам, — навіть більше, аніж на пророка.

²⁷ Це той, що про нього написано: „Ось перед обличчя Твоє посилаю Свого посланця́, який перед Тобою дорогу Твою приготу́є!“

²⁸ Кажу вам: Між наро́дженими від жінок нема більшого понад Івана. Та найменший у Божому Царстві — той більший за нього“.

²⁹ І всі люди, що слухали, і ми́тники визнали Божу волю за слушну, — і охристились Івановим хрищенням.

Ісус докоряє невірним

³⁰ А фарисеї й зако́нники відкинули Божу волю про себе, — і не христились від нього.

³¹ І промовив Госпо́дь: „До кого ж уподо́блю людей цього роду? І до ко́го подібні вони?

³² Подібні вони до дітей, що на ринку сидять й один о́дного кличуть та кажуть: „Ми вам грали були, а ви не танцювали, ми співали вам жа́лібно, та не плакали ви“.

³³ Бо прийшов Іван Христитель, що хліба не їсть і вина не п'є, а ви кажете: „Має він де́мона“.

³⁴ Прийшов же Син Лю́дський, що їсть і п'є, а ви кажете: „Чоловік Цей ласу́н і п'яни́ця, Він при́ятель ми́тників і грішників“.

³⁵ І ви́правдалася мудрість усіма́ своїми діла́ми“.¹

1. Грецькі тексти часто мають тут τω̃ν τέκνων αύτη̃ς — своїми дітьми, а інші мають τω̃ν έργων αύτη̃ς — своїми ділами. Пор. Мт. 11. 19.

Нама́щення Ісуса миром

³⁶ А один із фарисеїв просив Його, щоб спожив Він із ним. І, прийшовши до дому того фарисея, Він сів при столі.

³⁷ І ось жінка одна, що була в місті, грішниця, як дізналась, що, Він у фарисеєвім домі засів при столі, аляба́строву пляшечку мира принесла,

³⁸ і, припавши до ніг Його зза́ду, плачучи́, почала обливати слізьми́ Йому ноги, і воло́ссям своїм витирала, но́ги Йому цілувала та миром масти́ла.

³⁹ Побачивши це, фарисей, що покликав Його, міркував собі, ка́жучи: „Коли б був Він пророк, Він би знав, хто́ ото й яка жінка до Нього торкається, — бож то грішниця!“

⁴⁰ І озвався Ісус та й говорить до нього: „Маю, Си́моне, дещо сказати тобі“. А той відказав: „Кажи, Учителю“.

⁴¹ І промовив Ісус: „Були два боржники́ в одно́го віри́теля; один був винен п'ятсо́т динаріїв, а другий — п'ятдеся́т.

⁴² Як вони ж не могли заплатити, простив він обо́м. Скажи ж, котри́й із них більше полюбить його?“

⁴³ Відповів Си́мон, говорячи: „Ду́маю, — той, кому більше простив“. І сказав Він йому: „Розсудив ти правдиво“.

⁴⁴ І, оберну́вшись до жінки, Він промовив до Си́мона: „Чи ти бачиш цю жінку? Я прибув у твій дім, — ти на ноги Мої не подав і води, а вона окропи́ла слізьми́ Мої ноги й обтерла воло́ссям своїм.

⁴⁵ Поцілунку не дав ти Мені, — а вона, відко́ли ввійшов Я, Мої но́ги цілує невпинно.

⁴⁶ Голови ти Моєї оливою не намастив, — а вона миром но́ги мої намастила.

⁴⁷ Ось тому говорю́ Я тобі: „Числе́нні гріхи її про́щені, бо багато вона полюбила. Кому́ ж мало прощається, такий мало любить“.

⁴⁸ А до неї промовив: „Прощаються тобі гріхи!“

⁴⁹ А ті, що сиділи з Ним при столі, почали гомоніти про себе: „Хто́ ж це Таки́й, що прощає й гріхи?“

⁵⁰ А до жінки сказав Він: „Твоя віра спасла тебе, — іди з ми́ром собі!“