Уздоровлення біснуватого

¹ І на другий бік моря вони прибули́, до землі Гадари́нської.

² І як вийшов Він із чо́вна, то зараз Його перестрів чоловік із могильних пече́р, що мав духа нечистого.

³ Він ме́шкання мав у гроба́х, і ніхто й ланцюга́ми зв'язати не міг його,

⁴ бо часто кайда́нами та ланцюга́ми в'язали його, але він розривав ланцюги́ та кайда́ни торо́щив, — і ніхто не міг угамува́ти його.

⁵ І він повсякча́с перебува́в день і ніч у гроба́х та в гора́х, — і кричав, і бився об камі́ння.

⁶ А коли він Ісуса побачив здале́ка, то прибіг, і вклонився Йому,

⁷ і закричав гучни́м голосом, кажучи: „Що до мене Тобі, Ісусе, Сину Бога Всеви́шнього? Богом Тебе заклинаю, — не муч Ти мене!“

⁸ Бо сказав Він йому: „Вийди, ду́ше нечистий, із люди́ни!“

⁹ І запитав Він його: „Як тобі на ім'я́?“ А той відповів: „Леґіо́н¹ мені йме́ння — багато бо нас“.

1. Латинське слово legio — леґіон (4200-6000 воякі́в), військо.

¹⁰ І він Його ду́же просив, щоб їх не висилав із тієї землі.

¹¹ Пасся ж там на горі гурт великий свине́й.

¹² І просилися де́мони, кажучи: „Пошли нас у свине́й, щоб у них ми ввійшли“.

¹³ І дозволив Він їм. І повихо́дили духи нечисті, і в свиней увійшли́. І гурт кинувся з кручі до моря, — а було зо дві тисячі їх — і вони потопилися в морі.

¹⁴ А їхні пастухи повтікали та в місті й по селах звістили. І повихо́дили люди побачити, що́ сталось.

¹⁵ І прийшли до Ісуса й побачили, що той біснуватий, що мав леґіо́на, убра́ний сидів, і при умі, — і полякались вони.

¹⁶ Самови́дці ж їм розповіли́, що́ сталося з тим біснуватим, також про свиней.

¹⁷ І вони стали благати Його, щоб пішов Собі з їхнього кра́ю.

¹⁸ А як Він сів до чо́вна, то біснуватий став просити Його, щоб залиши́тися з Ним.

¹⁹ Ісус же йому не дозволив, а промовив до нього: „Іди до дому свого, до своїх, і їм розпові́ж, які речі великі Госпо́дь учинив тобі, і як змилувався над тобою!“

²⁰ І пішов він та в Десятимісті¹ зачав пропові́дувати, які речі великі Ісус учинив йому. І всі дивувались!

1. Десятимі́стя, гр. Δεκάπολις — союз десяти огречених міст за Йорданом, вилучених із гебрейської території.

Уздоровлення кровотечивої. Воскресі́ння дочки старшо́го синагоги Яіра

²¹ І коли переплив Ісус чо́вном на то́й бік ізнов, то до Нього зібралось багато наро́ду. І був Він над морем.

²² І приходить один із старши́х синагоги, на ймення Яі́р, і, як побачив Його, припадає до ніг Йому,

²³ і ду́же благає Його та говорить: „Моя дочка́ кінча́ється. Прийди ж, поклади Свої руки на неї, щоб видужала та жила́!“

²⁴ І пішов Він із ним. За Ним на́товп великий ішов, і тиснувсь до Нього.

²⁵ А жінка одна, що дванадцять ро́ків хворою на кровоте́чу була́,

²⁶ що чимало нате́рпілася від багатьох лікарів, і витратила все добро своє, та ніякої помочі з того не мала, а прийшла ще до гіршого,

²⁷ як зачула вона про Ісуса, підійшла через на́товп ізза́ду, і доторкну́лась до одежі Його.

²⁸ Бо вона говорила про себе: „Коли хоч доторкнусь до одежі Його, то оду́жаю“.

²⁹ І висохло хвилі тієї джерело́ кровотечі її, і тілом відчула вона, що видужала від неду́ги!

³⁰ І в ту мить Ісус вичув у Собі, що вийшла з Нього сила. І Він до наро́ду звернувся й спитав: „Хто́ доторкнувсь до Моєї одежі?“

³¹ І відказали Йому Його учні: „Ти бачиш, що тисне на Тебе наро́д, а питаєшся: Хто́ доторкнувся до Мене?“

³² А Він навкруги́ поглядав, щоб побачити ту, що зробила оце.

³³ І жінка злякалась та затрусилась, бо знала, що сталося їй. І вона підійшла, і впала ницьма перед Ним, — і всю правду Йому розпові́ла.

³⁴ А Він їй сказав: „Твоя віра, о до́чко, спасла тебе; іди з ми́ром, і здоровою будь від своєї неду́ги!“

³⁵ Як Він ще говорив, приходять ось від старшини́ синагоги та й кажуть: „Дочка́ твоя вмерла; чого ще турбуєш Учителя?“

³⁶ А Ісус, як почув слово сказане, промовляє до старшини́ синагоги: „Не лякайсь, — тільки віруй!

³⁷ І Він не дозволив іти за Собою ніко́му, тільки Петрові та Якову, та Іванові, братові Якова.

³⁸ І приходять у дім старшини́ синаго́ги, і Він бачить метушню́ та людей, що плакали та голоси́ли.

³⁹ А ввійшовши, сказав Він до них: „Чого ви мету́шитеся та плачете? Не вмерло дівча́, але спить!“

⁴⁰ І вони насміхалися з Нього. А Він усіх ви́провадив, узяв батька дівчати та матір, та тих, хто був із Ним, і ввійшов, де лежало дівча.

⁴¹ І взяв Він за руку дівча та й промовив до нього: „Таліта́, ку́мі“¹ що значить: „Дівча́тко, кажу́ тобі — встань!“

1. ταλιθά — дівча, κουμι (частіше κου̃μ) — уставай. Це з живої арамейської мови.

⁴² І в ту мить підвелося й ходило дівча́; а ро́ків мало з дванадцять. І всі зараз жахнулися з дива великого!

⁴³ А Він наказав їм суво́ро, щоб ніхто не довідавсь про це. І дати їй їсти звелів.