Ісус навчав народ притчами

¹ І знову почав Він навчати над морем. І зібралось до Нього багато наро́ду, так що Сам Він до чо́вна на морі ввійшов і сидів, а наро́д увесь був на землі покрай моря.

² І багато навчав Він їх при́тчами, і в науці Своїй їм казав:

Притча про сіяча

³ „Слухайте, — вийшов сіяч ось, щоб сі́яти.

⁴ І як сі́яв, упало зе́рно одне край дороги, — і налетіли пташки́, і його́ повидзьо́бували.

⁵ Друге ж упало на ґрунт кам'яни́стий, де не мало багато землі, — і негайно зійшло, бо земля неглибока була́;

⁶ а як сонце зійшло — то зів'я́ло, і, коріння не мавши, усохло.

⁷ А інше впало між те́рен, і ви́гнався терен, і його поглуши́в, — і пло́ду воно не дало́.

⁸ Інше ж упало на добрую землю, — і дало плід, що посхо́див і ріс; і видало втри́дцятеро, у шістдеся́т і в сто раз“.

⁹ І сказав: „Хто має ву́ха, щоб слухати, — нехай слухає!“

¹⁰ І, як остався Він насамоті, Його запитали найближчі з Дванадцятьма́ про цю при́тчу.

¹¹ І Він їм відповів: „Вам да́но пізнати таємни́ці¹ Божого Царства, а тим, що за вами, усе відбувається в при́тчах,

1. Грецьке μυστήριον таємни́цю, церковнослов'янський текст дає тайны, як і Мт. 13. 11 та Лк. 8. 10.

¹² щоб „оком дивились вони — і не бачили, ву́хом слухали — і не зрозуміли, щоб коли вони не наверну́лися, і відпу́щені бу́дуть гріхи їм!“

¹³ І Він їх запитав: „Ви не розумієте притчі цієї? І як вам зрозуміти всі притчі!

¹⁴ Сіяч сіє слово.

¹⁵ А котрі́ край дороги, де сіється слово, — це ті, що як тільки почують, то зараз приходить до них сатана, і забирає слово, посіяне в них.

¹⁶ Так само й посіяні на кам'яни́стому ґрунті, — вони, як почують те слово, то з радістю зараз приймають його,

¹⁷ та коріння не мають у собі й непостійні; а зго́дом, як у́тиск або переслі́дування наступає за слово, вони спокушаються зараз.

¹⁸ А між терен посіяне, — це ті, що слухають слово,

¹⁹ але кло́поти цьогосві́тні й омана багатства та різні бажа́ння ввіходять, та й заглушують слово, — і пло́ду воно не дає.

²⁰ А посіяне в добрую землю — це ті, що слухають слово й приймають, — і родять утри́дцятеро, у шістдеся́т і в сто раз“.

Не ховайте світла

²¹ І сказав Він до них: „Чи світло прино́сять на те, щоб поставити його під посу́дину, чи може під ліжко? А не щоб поставити на світи́льнику?

²² Бо немає нічого захованого, що не ви́явиться, і немає таємного, що не вийде ная́в.

²³ Хто має ву́ха, щоб слухати, — нехай слухає!“

²⁴ І сказав Він до них: „Уважайте, що чуєте: Якою мірою будете міряти, такою відмі́ряють вам, і додаду́ть вам.

²⁵ Бо хто має, то дасться йому, хто ж не має, — забереться від нього й те, що він має“.

Притча про зріст насіння

²⁶ І сказав Він: „Так і Боже Царство, як той чоловік, що кидає в землю насі́ння,

²⁷ і чи спить, чи встає він удень та вночі, а насіння пускає па́ростки та росте, хоч не знає він, я́к.

²⁸ Бо родить земля сама з себе: перше вру́на, потім ко́лос, а тоді повне збіжжя на колосі.

²⁹ А коли плід доспіє, зараз він „посилає серпа́, бо настали жнива́“.

Притча про гірчичне зерно

³⁰ І сказав Він: „До чого прирівняємо Царство Боже? Або в якій притчі предста́вим його́?

³¹ Воно — як те зе́рно гірчи́чне, яке, коли сіється в землю, найдрібніше за всі зе́мні насіння.

³² Як посіяне ж буде, вироста́є, і стає над усі зілля́ більше, і ві́ття пускає велике таке́, що ку́блитись може в тіні його птаство небесне“.

³³ І такими притчами багатьома́ Він їм слово звіщав, поскільки вони могли слухати.

³⁴ І без притчі нічого Він їм не казав, а учням Своїм самотою вияснював усе.

Утихоми́рення бурі на морі

³⁵ І сказав Він до них того дня, коли вечір настав: „Перепли́ньмо на той бік“.

³⁶ І, лишивши наро́д, узяли із собою Його, як у чо́вні Він був; і інші човни́ були з Ним.

³⁷ І зняла́ся ось буря велика, а хвилі вливалися в чо́вен, аж чо́вен водою вже був перепо́внився!

³⁸ А Він спав на кормі́ на подушці... І вони розбудили Його та й сказали Йому: „Учителю, чи Тобі байдуже́, що ми гинемо?“

³⁹ Тоді Він устав, і вітрові заборонив, і до моря сказав: „Мовчи, перестань!“ І стих вітер, — і тиша велика настала.

⁴⁰ І сказав Він до них: „Чого́ ви такі полохливі? Чому віри не маєте?“

⁴¹ А вони налякалися стра́хом великим, і говорили один до одно́го: „Хто ж це такий, що вітер і море слухня́ні Йому?“