¹ І сказав Він до них: „Поправді кажу́ вам, що деякі з тут-о прия́вних не скушту́ють смерти, аж поки не ба́читимуть Царства Божого, що прийшло́ воно в силі“.

Переобра́ження Господнє

² А через шість день забирає Ісус Петра, і Якова, і Івана, та й веде їх осібно на го́ру високу самих. І Він переобрази́всь перед ними.

³ І стала одежа Його осяйна́, дуже біла, як сніг, якої біли́льник не зміг би так ви́білити на землі!

⁴ І з'явивсь їм Ілля́ та Мойсей, і розмовляли з Ісусом.

⁵ І озвався Петро та й сказав до Ісуса: „Учителю, до́бре бути нам тут! Поставмо ж собі три шатра: для Тебе одне, і одне для Мойсея, і одне для Іллі“.

⁶ Бо не знав, що́ казати, бо були́ перелякані.

⁷ Та хмара ось їх заслони́ла, і голос почувся із хмари: „Це Син Мій Улю́блений, — Його слухайтеся!“

⁸ І зараз, звівши очі свої, вони вже ніко́го з собою не бачили, крім Самого Ісуса.

⁹ А коли з гори схо́дили, Він їм наказав, щоб ніко́му того не казали, що́ бачили, аж поки Син Лю́дський із мертвих воскресне.

Ілля приготує Ісусові все

¹⁰ І вони заховали те слово в собі, сперечаючися, що́ то є: „воскреснути з мертвих“.

¹¹ І вони запитали Його та сказали: „Що́ це книжники кажуть, ніби треба Іллі перш прийти?“

¹² А Він відказав їм: „Тож Ілля́, коли при́йде попе́реду, усе приготу́є. Та я́к же про Лю́дського Сина написано, що мусить багато Він ви́терпіти, і буде знева́жений?

¹³ Але вам кажу́, що й Ілля́ був прийшов, — та зробили йому, що́ тільки хотіли, як про нього написано“.

Уздоровлення сновидного

¹⁴ А коли поверну́лись до учнів, коло них вони вгле́діли бе́зліч наро́ду та книжників, що сперечалися з ними.

¹⁵ І негайно ввесь на́товп, як побачив Його, сполохну́вся із дива, і назу́стріч побіг, і став вітати Його.

¹⁶ І запитався Він їх: „Про що спереча́єтесь з ними?“

¹⁷ І Йому відповів один із на́товпу: „Учителю, привів я до Тебе ось сина свого́, що духа німого він має.

¹⁸ А як він де схо́пить його, то о́б землю кидає ним, — і він пі́ну пускає й зубами скрегоче та сохне. Я казав Твоїм у́чням, щоб прогнали його, — та вони не змогли“.

¹⁹ А Він їм у відповідь каже: „О, роде невірний, — доки буду Я з вами? Доки вас Я терпітиму? Приведіть до Мене його!“

²⁰ І до Нього того привели́. І як тільки побачив Його, то дух зараз затряс ним. А той, повалившись на землю, став качатися та заливатися пі́ною.

²¹ І Він запитав його ба́тька: „Як давно́ йому сталося це?“ Той сказав: „Із дити́нства.

²² І по́часту кидав він ним і в огонь, і до води, щоб його погубити. Але коли можеш що Ти, то змилуйсь над нами, і нам поможи!“

²³ Ісус же йому відказав: „Щодо того твого „коли можеш“, — то тому́, хто вірує, все можливе!“

²⁴ Зараз ба́тько хлоп'я́ти з слізьми́ закричав і сказав: „Вірую, Господи, — поможи недовірству моє́му!“

²⁵ А Ісус, як побачив, що на́товп збігається, то нечистому духові заказав, і сказав йому: „Ду́ше німий і глухий, тобі Я наказую: вийди з нього, і більше у нього не входь!“

²⁶ І, закричавши та мі́цно затрясши, той вийшов. І він став, немов мертвий, — аж багато-хто стали казати, що помер він.

²⁷ А Ісус узяв за руку його та й підвів його, — і той устав.

²⁸ Коли́ ж Він до дому прийшов, то учні питали Його самото́ю: „Чому ми́ не могли його вигнати?“

²⁹ А Він їм сказав: „Цей рід не вихо́дить інакше, як тільки від молитви та по́сту“.

Ісус удруге заповідає Свою смерть і воскресіння

³⁰ І вони вийшли звідти, і прохо́дили по Галілеї. А Він не хотів, щоб довідався хто.

³¹ Бо Він Своїх учнів навчав і казав їм: „Людський Син буде ви́даний лю́дям до рук, і вони Його вб'ють, але вбитий, — воскресне Він третього дня!“

³² Вони ж не зрозуміли цього сло́ва, та боялись Його запитати.

Хто найбільший у Царстві Небеснім

³³ І прибули́ вони в Капернау́м. А як був Він у домі, то їх запитав: „Про що́ міркува́ли в дорозі?“

³⁴ І мовчали вони, — сперечалися бо проміж себе в дорозі, хто́ найбільший.

³⁵ А як сів, то покликав Він Дванадцятьо́х, і промовив до них: „Коли хто бути першим бажає, — нехай буде найменшим із усіх і слуга всім!“

³⁶ І взяв Він дитину, і поставив її серед них. І, обнявши її, Він промовив до них:

³⁷ „Коли хто в Ім'я́ Моє при́йме одне з дітей таких, той приймає Мене. Хто ж приймає Мене, — не Мене він приймає, а Того, Хто послав Мене!“

Хто не супроти нас, — той за нас

³⁸ Обізвався до нього Іван: „Учителю, ми бачили одно́го чоловіка, який з нами не ходить, що виганя́є Ім'я́м Твоїм де́монів; і ми заборонили йому, бо він із нами не ходить“.

³⁹ А Ісус відказав: „Не забороняйте йому, бо немає такого, що Ім'я́м Моїм чудо зробив би, і зміг би неба́ром лихосло́вити Мене́.

⁴⁰ Хто бо не супроти нас, — той за нас!

⁴¹ І коли хто напо́їть вас ку́хлем води в Ім'я́ Моє ради того, що ви Христові, поправді кажу́ вам: той не згубить своєї нагоро́ди!

⁴² Хто ж споку́сить одно́го з мали́х цих, що вірять, то краще б такому було, коли б жо́рно млино́ве на шию йому почепити, та й кинути в море!

Як увійти до Царства Божого

⁴³ І коли рука твоя спокуша́є тебе, — відітни її: краще тобі ввійти до життя однору́ким, ніж з обома руками ввійти до геєнни, до огню невгаси́мого,

⁴⁴ де „їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь“.

⁴⁵ І коли нога твоя спокуша́є тебе, — відітни її: краще тобі ввійти до життя одноно́гим, ніж з обома ногами бути вкиненому до геєнни, [до огню невгаси́мого],¹

1. У віршах 45 і 47 взяте в [ ] читається тільки в деяких грецьких текстах.

⁴⁶ де „їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь“.

⁴⁷ І коли твоє око тебе́ спокуша́є, — вибери його: краще тобі одноо́ким ввійти в Царство Боже, ніж з обома очима бути вкиненому до геєнни огне́нної,

⁴⁸ де „їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь“!

⁴⁹ Бо посо́литься кожен огнем, і кожна жертва посо́литься сіллю.

⁵⁰ Сіль — добра річ. Коли ж сіль несолоною стане, — чим поправити її? Майте сіль у собі, майте й мир між собою!“