Що Бог спарував, людина нехай не розлучує

¹ І, вийшовши звідти, Він приходить у землю Юдейську, на той бік Йорда́ну. І знову зібралися ю́рби до Нього, і знов Він навчав їх, звича́єм Своїм.

² І підійшли фарисеї й спитали, Його випробо́вуючи: „Чи дозволено чолові́кові дружи́ну свою відпустити?“

³ А Він відповів і сказав їм: „Що Мойсей заповів вам?“

⁴ Вони ж відказали: „Мойсей заповів написати листа розводо́вого, та й відпустити“.

⁵ Ісус же промовив до них: „То за ваше жорстокосе́рдя він вам написав оцю заповідь.

⁶ Бог же з поча́тку творіння „створив чоловіком і жінкою їх.

⁷ Покине тому́ чоловік свого ба́тька та матір,

⁸ і стануть обо́є вони одним тілом“, — тим то немає вже двох, але́ одне тіло.

⁹ Тож, що Бог спарува́в, — люди́на нехай не розлу́чує!“

¹⁰ А вдома про це учні знов запитали Його.

¹¹ І Він їм відказав: „Хто дружи́ну відпустить свою, та й одру́житься з іншою, той чинить пере́люб із нею.

¹² І коли дружи́на покине свого чоловіка, і вийде заміж за іншого, то чинить пере́люб вона“.

Ісус благословляє діток

¹³ Тоді поприно́сили ді́ток до Нього, щоб Він доторкнувся до них, учні ж їм докоря́ли.

¹⁴ А коли спостеріг це Ісус, то обу́рився, та й промовив до них: „Пустіть ді́ток до Ме́не прихо́дити, і не бороніть їм, — бо таких Царство Боже!

¹⁵ Попра́вді кажу вам: Хто Божого Царства не при́йме, немов те дитя, той у нього не вві́йде“.

¹⁶ І Він їх пригорну́в, і поблагословив, на них руки поклавши.

Ісус і багатий юнак

¹⁷ І коли вирушав Він у путь, то швидко набли́зивсь один, упав перед Ним на коліна, і спитався Його: „Учителю Добрий,¹ — що робити мені, щоб вічне життя вспадкува́ти?“

1. Грецьке άγαθός — добрий у всьому і всім, найвищий ступінь добрости.

¹⁸ Ісус же йому відказав: „Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, крім Бога Самого.

¹⁹ Знаєш заповіді: „Не вбивай, не чини пере́любу, не кради́, не свідкуй неправдиво“, не кривди́, „шануй свого ба́тька та матір“.

²⁰ А він відказав Йому: „Учителю, — це все виконав я ще зма́лку“.

²¹ Ісус же поглянув на нього з любов'ю, і промовив йому: „Одно́го бракує тобі: іди, розпро́дай, що маєш, та вбогим роздай, — і матимеш скарб ти на небі! Потому приходь та й іди вслід за Мною, узявши хреста“.

²² А він засмутився тим словом, і пішов, зажурившись, — бо великі маєтки він мав!

²³ І поглянув довко́ла Ісус, та й сказав Своїм учням: „Як тяжко отим, хто має бага́тство, увійти в Царство Боже!“

²⁴ І учні жахнулись від слів Його. А Ісус знов у відповідь каже до них: „Мої діти, як тяжко отим, хто наді́ю кладе на багатство, увійти в Царство Боже!

²⁵ Верблю́дові легше пройти через го́лчине ву́шко, ніж багатому в Боже Царство ввійти!“

²⁶ А вони здивувалися дуже, і казали один до одно́го: „Хто ж тоді може спастися?“

²⁷ Ісус же поглянув на них і промовив: „Неможливе це лю́дям, а не Богові. Бо „для Бога можливе все!“

Нагорода апо́столам

²⁸ А Петро став казати Йому: „От усе ми покинули, та й пішли за Тобою слідо́м“.

²⁹ Ісус відказав: „Поправді кажу вам: Немає такого, щоб дім полишив, чи братів, чи сесте́р, або матір, чи ба́тька, або діти, чи поля́ ради Мене та ради Єва́нгелії,

³⁰ і не одержав би в сто раз більше тепер, цього ча́су, серед переслідувань, — домів, і братів, і сесте́р, і матері́в, і дітей, і піль, а в віці насту́пному — вічне життя.

³¹ І багато-хто з перших стануть останніми, а останні — першими“.

Ісус утретє провіщає Свою смерть та воскресіння

³² Були ж у дорозі вони, простуючи в Єрусали́м. А Ісус ішов попе́реду них, — аж дуже вони дивувались, а ті, що йшли вслід за Ним, боялись. І, взявши знов Дванадцятьо́х, почав їм розповідати, що́ з Ним статися має:

³³ „Оце в Єрусали́м ми йдемо́, і первосвященикам і книжникам ви́даний буде Син Лю́дський, і засудять на смерть Його, і поганам Його видадуть,

³⁴ і насміхатися бу́дуть із Нього, і бу́дуть плювати на Нього, і будуть Його бичува́ти, і вб'ють, — але третього дня Він воскресне!“

Проха́ння Зеведеєвих синів

³⁵ І підхо́дять до Нього Яків та Іван, сини Зеведе́єві, та й кажуть Йому: „Учителю, — ми хочемо, щоб Ти зробив нам, про що бу́демо просити Тебе“.

³⁶ А Він їх поспитав: „Чого ж хочете, щоб Я вам зробив?“

³⁷ Вони ж відказали Йому: „Дай нам, щоб у славі Твоїй ми сиділи право́руч від Тебе один, і ліво́руч один“!

³⁸ А Ісус відказав їм: „Не знаєте, чого просите. Чи ж можете ви пити чашу¹ , що Я її п'ю, і христитися хрищенням, що Я ним хрищуся?“

1. Чаша — це доля.

³⁹ Вони відказали Йому: „Можемо“. А Ісус їм сказав: „Чашу, що Я її п'ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся.

⁴⁰ А сидіти право́руч Мене та ліво́руч — не Моє це давати, а кому угото́вано“.

⁴¹ Як почули ж це Де́сятеро, то обурились на Якова та на Івана.

Хто хоче бути першим, нехай буде він вам за раба

⁴² А Ісус їх покликав, і промовив до них: „Ви знаєте, що ті, що вважають себе за князів у народів, панують над ними, а їхні вельможі їх тиснуть.

⁴³ Не так буде між вами, але хто з вас великим бути хоче, — нехай буде він вам за слугу.

⁴⁴ А хто з вас бути першим бажає, — нехай буде всім за раба.

⁴⁵ Бо Син Лю́дський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох“.

Уздоровлення сліпого

⁴⁶ І приходять вони в Єрихо́н. А коли з Єрихо́ну вихо́див Він ра́зом із Своїми у́чнями й з бе́зліччю люду, сидів і просив при дорозі сліпий Вартиме́й, син Тиме́їв.¹

1. „Вартимей“ у перекладі визначає „син Тимея“.

⁴⁷ І, прочувши, що то Ісус Назаряни́н, почав кликати та говорити: „Сину Давидів, Ісусе, — змилуйся надо мною!“

⁴⁸ І сварились на нього багато-хто, щоб мовча́в, а він іще більше кричав: „Сину Давидів, — змилуйся надо мною!“

⁴⁹ І спинився Ісус та й сказав: „Покличте його!“ І кличуть сліпого та й кажуть йому: „Будь бадьо́рий, устань, — Він кличе тебе“.

⁵⁰ А той скинув плаща свого, і скочив із місця, — і прибіг до Ісуса.

⁵¹ А Ісус відповів і сказав йому: „Що́ ти хочеш, щоб зробив Я тобі?“ Сліпий же Йому відказав: „Учителю, — нехай я прозрю́!“

⁵² Ісус же до нього промовив: „Іди, — твоя віра спасла тебе!“ І той зараз прозрі́в, і пішов за Ісусом дорогою.