Ісуса холодно приймають у Назаре́ті

¹ І, вийшовши звідти, Він прийшов до Своєї ба́тьківщини,¹ а за Ним ішли учні Його.

1. Цебто до Назарету, пор. Мр. 1. 9, 24, Лк. 4. 16.

² Як настала ж субота, Він навчати почав у синаго́зі. І багато-хто, чувши, дивуватися стали й питали: „Звідки в Нього оце? І що за мудрість, що да́на Йому? І що за чуда, що стаються руками Його?

³ Хіба ж Він не те́сля, син Маріїн, брат же Якову, і Йо́сипу, і Юді та Си́монові? А се́стри Його хіба тут не між нами?“ І вони спокуша́лися Ним.

⁴ А Ісус їм сказав: „Пророка нема без пошани, — хіба тільки в вітчи́зні своїй, та в родині своїй, та в домі своїм“.

⁵ І Він тут учинити не міг чуда жодного, тільки деяких хворих, руки поклавши на них, уздорови́в.

⁶ І Він дивувавсь їх невірству. І ходив Він по се́лах навкру́г та навчав.

Ісус посилає 12 апо́столів Своїх на проповідь

⁷ І, закликавши Дванадцятьо́х, зачав їх по двох посилати, і вла́ду їм дав над нечистими ду́хами.

⁸ І звелів їм нічого в дорогу не брати, крім па́лиці тільки самої: ні то́рби, ні хліба, ані мідякі́в у свій че́рес,

⁹ а ходити в санда́лях, „і двох убрань не носити“.

¹⁰ І промовив до них: „Коли ви де вві́йдете в дім, залиша́йтеся там, аж поки не вийдете звідти.

¹¹ А як місто яке вас не при́йме, і не послухають вас, то, виходячи звідти, обтрусіть порох, що в вас під ногами, на сві́дчення супроти них. Поправді кажу́ вам, — легше бу́де Содо́му й Гомо́ррі дня судного, аніж місту тому́!“

¹² І вийшли вони, і проповідували, щоб ка́ялися.

¹³ І багато виго́нили де́монів, і оливою хворих багато нама́щували — і вздоровляли.

Ув'я́знення й смерть Івана Христителя

¹⁴ І прочув про Ісуса цар І́род, — бо ім'я́ Його стало зага́льно відо́ме, — і сказав, що то Іван Христитель із мертвих воскрес, і тому тво́ряться чу́да від нього.

¹⁵ Інші впевня́ли, що Ілля Він, а знов інші казали, що пророк, або як один із пророків.

¹⁶ А Ірод, прочувши, сказав: „Іван, якому я голову стяв був, — оце він воскрес!“

¹⁷ Той бо Ірод, пославши, схопи́в був Івана, і в в'язниці закув його, через Іродія́ду, дружи́ну брата свого Пилипа, бо він одружи́вся був із нею.

¹⁸ Бо Іван казав Іродові: „Не годи́ться тобі мати за дружину жінку брата свого!“

¹⁹ А Іродія́да лю́тилась на нього, і хотіла йому смерть заподіяти, та не могла.

²⁰ Бо Ірод боявся Івана, знавши, що він муж праведний і святий, і беріг його. І, його слухаючи, він дуже бенте́жився, але слухав його залюбки́.

²¹ Та настав день догі́дний, коли дня наро́дження Ірод справляв був бенке́та вельмо́жам своїм, і тисячникам, і галілейській старши́ні,

²² і коли прийшла дочка́ тієї Іродіяди, і танцювала, і сподо́балася Іродові та присутнім із ним при столі, — тоді цар промовив до дівчини: „Проси в мене, чого хочеш, — і дам я тобі!“

²³ І поклявся він їй: „Чого тільки від ме́не попросиш, то дам я тобі, — хоча б і півцарства мого́!“

²⁴ Вона ж вийшла, і спиталася матері своєї: „Чого маю просити?“ А та відказала: „Голови Івана Христителя“.

²⁵ І зараз квапли́во вернулась вона до царя, і просила, говорячи: „Я хочу, щоб дав ти негайно мені на полу́миску голову Івана Христителя!“

²⁶ І засмутився цар, але через клятву й з-за тих, що з ним були́ при столі́, не схотів їй відмовити.

²⁷ І цар зараз послав вояка́, і звелів прине́сти Іванову голову.

²⁸ І пішов він, і стяв у в'язниці Івана, і приніс його го́лову на полу́мискові, і дівчаті віддав, а дівча віддало́ її своїй матері.

²⁹ А коли його учні зачули, то прийшли, і взяли його тіло, і до гро́бу поклали його.

Чудо нагодува́ння п'яти тисяч наро́ду

³⁰ І посхо́дилися до Ісуса апо́столи, і розповіли́ Йому все, — як багато зробили вони, і як багато навчили.

³¹ І сказав Він до них: „Ідіть осібно самі до безлю́дного місця, та трохи спочиньте“. Бо багато народу прихо́дило та відбувало, аж навіть не мали коли й поживитись.

³² І відпливли́ вони чо́вном окремо до місця безлю́дного.

³³ І побачили їх, коли пли́нули, і багато-хто їх розпізнали. І пі́шки побігли туди з усіх міст, та й їх ви́передили.

³⁴ І, як вийшов Ісус, Він побачив багато наро́ду, — і зми́лувався над ними, бо були, „немов вівці, що не мають пастуха“. І зачав їх багато навчати.

³⁵ І, як минуло вже ча́су доволі, підійшли Його учні до Нього та й кажуть: „Це місце безлю́дне, а година вже пізня.

³⁶ Відпусти їх, — нехай пі́дуть в оса́ди та се́ла близькі́, і куплять собі чого їсти“.

³⁷ А Він відповів і сказав їм: „Дайте їсти їм ви́“. Вони ж відказали Йому: „Чи ми маємо піти та хліба купити на двісті дина́ріїв, і дати їм їсти?“

³⁸ А Він їх запитав: „Скільки маєте хліба? Ідіть, побачте!“ І розізнавши, сказали: „П'ять хлібі́в та дві рибі“.

³⁹ І звелів їм усіх на зеленій траві посадити один біля о́дного.

⁴⁰ І розсілись рядами вони, по сто та по п'ятдеся́т.

⁴¹ І Він узяв п'ять хлібів та дві риби, споглянув на небо, поблагословив, і поламав ті хліби́, і дав учням, щоб клали перед ними, і дві риби на всіх поділив.

⁴² І всі їли й наїлися!

⁴³ А з кусків позосталих та з риб назбирали дванадцять повних кошів.

⁴⁴ А тих, хто хліб споживав, було тисяч із п'ять чоловіка!

Ісус іде по воді

⁴⁵ І зараз звелів Своїм у́чням до чо́вна сідати, і на то́й бік попли́нути до Віфсаїди, раніше Його, поки Сам Він відпустить наро́д.

⁴⁶ І Він їх відпустив, та й пішов помолитись на го́ру.

⁴⁷ А як вечір настав, чо́вен був серед моря, а Він Сам один на землі.

⁴⁸ Коли ж Він побачив, як вони веслува́нням мордуються, — бо вітер їм був супроти́вний, — о четвертій сторо́жі вночі¹ підійшов Він до них, по морю йдучи́, і хотів їх минути.

1. Це була година десь четверта над ранком.

⁴⁹ А вони, як побачили, що йде Він по морю, поду́мали, що то мара́, та й стали кричати,

⁵⁰ бо Його всі побачили та налякались. А Він зараз до них обізвався й сказав їм: „Будьте смілі, — це Я, не лякайтесь!“

⁵¹ І ввійшов Він у чо́вен до них, і вітер затих. А вони здивувалися ду́же в собі,

⁵² бо не зрозуміли чуда про хліби́, бо серце їхнє було затверділе.

Ісус уздоровляє недужих у землі Генісаретській

⁵³ Перепливши ж вони, прибули́ в землю Генісаре́тську й прича́лили.

⁵⁴ І, як вони повихо́дили з чо́вна, люди зараз пізнали Його,

⁵⁵ і порозбігались по всій тій околиці, і стали на ложах недужих прино́сити, де тільки прочули були, що Він є.

⁵⁶ І куди тільки Він прибував — до сіл, чи до міст, чи до осе́ль, — клали недужих на майда́нах, і благали Його, щоб могли доторкну́тись хоч краю одежі Його. І хто тільки до Нього дото́ркувався, той був уздоро́влений!