Наказ Божий і переда́ння старших

¹ І зібрались до Нього фарисеї та деякі з книжників, які прибули́ із Єрусалиму,

² і побачили, що деякі з учнів Його їли хліб руками „нечистими“, цебто невмитими.

³ Бо фарисеї й усі юдеї, зберігаючи переда́ння старших, не їдять, як старанно не вимиють рук;

⁴ а вернувшися з ринку, вони не їдять, поки не вмиються. Багато є й іншого, що вони прийняли́, щоб доде́ржувати: миття чаш, і глеків, і мідяно́го по́суду.

⁵ І запитали Його фарисеї та книжники: „Чому учні Твої не живуть за переда́нням старших, але хліб споживають руками нечистими?“

⁶ А Він їм відказав: „Добре пророкував про вас, лицемірів, Ісая, як написано: „Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене.

⁷ Та однак надаре́мне шанують Мене, бо навчають наук — лю́дських за́повідей“.

⁸ Занеха́явши заповідь Божу, передань людськи́х ви трима́єтесь: обмиваєте глеки та чаші, і багато такого подібного й іншого робите ви“.

⁹ І сказав Він до них: „Спритно відкидаєте ви заповідь Божу, аби зберегти своє переда́ння.

¹⁰ Бо Мойсей наказав: „Шануй батька свого та матір свою“, та: „Хто злорічить на батька чи матір, нехай смертю помре“.

¹¹ А ви кажете: „Коли скаже хто батьку чи матері: Корва́н,¹ чи дар Богові те, чим би ти скориста́тись від мене хотів,

1. Єврейське Korban — дар, жертва для храму Божого.

¹² то вже вільно йому не робити нічого для батька чи матері,

¹³ порушуючи Боже Слово вашим переда́нням, що його ви самі встановили. І багато такого ви іншого робите“.

Що скверни́ть люди́ну

¹⁴ І Він зно́ву покликав наро́д і промовив до нього: „Послухайте Мене всі, і зрозумійте!

¹⁵ Немає нічого назо́вні люди́ни, що, увіходячи в неї, могло б опога́нити її; що ж із неї виходить, — те люди́ну опога́нює.

¹⁶ Коли має хто ву́ха, щоб слухати, — нехай слу́хає!“

¹⁷ А коли від наро́ду ввійшов Він до дому, тоді учні Його запиталися в Нього про при́тчу.

¹⁸ І Він їм відказав: „Чи ж і ви розумі́ння не маєте? Хіба ж не розумієте ви, що все те, що входить іззо́вні в люди́ну, — не може опога́нити її?

¹⁹ Бо не входить до серця йому, але до живота́, і виходить назо́вні, очищуючи всяку ї́жу“.

²⁰ А далі сказав Він: „Що з люди́ни виходить, — те́ люди́ну опога́нює.

²¹ Бо зсере́дини, із лю́дського серця¹ виходять лихі думки́, розпуста, краді́ж, душогу́бства,

1. У біблійній мові слово „серце“ часто визначає розум.

²² пере́люби, зди́рства, лукавства, пі́дступ, безстидства, завидю́щеє око, богозневага, го́рдощі, бе́зум.

²³ Усе зле це виходить зсере́дини, — і люди́ну опога́нює!“

Уздоровлення дочки хананеянки

²⁴ І встав¹ Він, і звідти пішов у землю ти́рську й сидонську. І, ввійшовши до дому, Він хотів, щоб ніхто не довідавсь, та не міг утаїтись.

1. Таке „встав“ — це гебраїзм, що визначав початок руху. Пор. 1 М. 13. 17.

²⁵ Негайно бо жінка одна, якої дочка мала духа нечистого, прочула про Нього, і прийшла, та й припала до ніг Йому.

²⁶ А ця жінка греки́ня була́, родом сирофінікі́янка. Вона стала благати Його, щоб із дочки́ її де́мона вигнав.

²⁷ А Він їй сказав: „Дай, щоб перше наїлися діти, — не годиться бо хліб забирати в дітей, і кинути щеня́там!“

²⁸ А вона Йому в відповідь каже: „Так, Господи! Але навіть щеня́та їдять під столом від дитячих кришо́к“.

²⁹ І Він їй сказав: „За слово оце йди собі, — де́мон вийшов із твоєї дочки́!“

³⁰ А коли вона в дім свій верну́лась, то знайшла, що дочка́ на постелі лежала, а демон вийшов із неї.

Уздоровлення глухонімого

³¹ І вийшов Він знов із країв ти́рських і сидо́нських, і́ подався шляхом на Сидо́н над море Галілейське, через око́лиці Десятимі́стя.

³² І приводять до Нього глухого немову, і благають Його, щоб руку на нього поклав.

³³ І взяв Він його від наро́ду само́го, і вклав пальці Свої йому в ву́ха, і, сплюнувши, доторкнувся його язика́.

³⁴ І, на небо спогля́нувши, Він зідхнув і промовив до нього: „Еффата́“¹ ; цебто: „Відкрийся!“

1. έφφατά — відкрийся, це по-аремейсько-галілейському, бо цією живою мовою говорив Ісус Христос.

³⁵ І відкрилися ву́ха йому, і путо його язика розв'яза́лось негайно, — і він став говорити вира́зно!

³⁶ А Він їм звелів, щоб нікому цього не розповіда́ли. Та що більше наказував їм, то ще більш розголо́шували.

³⁷ І ду́же всі дивувалися та говорили: „Він добре все робить: глухим дає чути, а німим — говорити!“