Павлова оборона перед царем Агріппою

¹ А Агріппа сказав до Павла: „Дозволяємо тобі говорити про себе само́го“. Павло тоді простягнув руку, і промовив у своїй обороні:

² „О ца́рю Агріппо! Уважаю себе за щасливого, що сьогодні я перед тобою боронитися маю з усьо́го, у чім мене винуватять юдеї,

³ особливо ж тому́, що ти знаєш усі юдейські звича́ї та супере́чки. Тому я прошу́ мене вислухати терпля́че.

⁴ А життя моє зма́лку, що споча́тку точилося в Єрусалимі серед наро́ду мого, знають усі юдеї,

⁵ які відають зда́вна мене, аби тільки схотіли засві́дчити, — що я жив фарисеєм за найдокладнішою сектою нашої віри.

⁶ І тепер я стою отут су́джений за надію обі́тниці, що Бог дав ії нашим отцям,

⁷ а її викона́ння чекають побачити наші дванадцять племен, слу́жачи Богові безперестанно вдень та вночі. За цю надію, о ца́рю, мене винуватять юдеї!

⁸ Чому ви вважаєте за неймовірне, що Бог воскрешає померлих?

⁹ Правда, ду́мав був я, що мені нале́жить чинити багато ворожого проти Ймення Ісуса Назаряни́на,

¹⁰ що я в Єрусалимі й робив, і багато кого зо святих до в'язниць я замкнув, як отримав був вла́ду від первосвящеників; а як їх убивали, я голос давав проти них.

¹¹ І часто по всіх синагогах караючи їх, до богозневаги примушував я, а лютуючи ве́льми на них, переслідував їх навіть по закордонних містах.

¹² Коли в цих справах я йшов до Дамаску зо вла́дою та припору́ченням первосвящеників,

¹³ то опі́вдні, о ца́рю, на дорозі побачив я світло із неба, ясніше від світлости сонця, що ося́яло мене та тих, хто разом зо мною йшов!

¹⁴ І як ми всі повалились на землю, я голос почув, що мені говорив єврейською мовою: „Савле, Савле, — чому ти Мене переслідуєш? Трудно тобі бити ногою колю́чку!“

¹⁵ А я запитав: „Хто Ти, Господи?“ А Він відказав: „Я Ісус, що Його переслідуєш ти.

¹⁶ Але підведи́ся, і стань на ноги свої. Бо на те Я з'явився тобі, щоб тебе вчинити слугою та свідком того, що ти бачив та що Я відкрию тобі.

¹⁷ Визволяю тебе від твого наро́ду та від поган, до яких Я тебе посилаю, —

¹⁸ відкрити їм очі, щоб вони наверну́лись від те́мряви в світло та від сатани́ної вла́ди до Бога, щоб вірою в Мене отримати їм дарува́ння гріхів і насліддя з освяченими“.

¹⁹ Через це я, о ца́рю Агріппо, не був супротивний видінню небесному,

²⁰ але ме́шканцям перше Дамаску, потім Єрусалиму й усякого кра́ю юдейського та поганам я проповідував, щоб пока́ялися й наверну́лись до Бога, і чинили діла, гі́дні покая́ння.

²¹ Через це юдеї в святині схопи́ли мене та й хотіли роздерти.

²² Але, поміч від Бога одержавши, я стою́ аж до дня сьогоднішнього та свідкую мало́му й великому, нічого не розповідаючи, окрім того, що сказали Пророки й Мойсей, що статися має, —

²³ що має Христос постраждати, що Він, як перший воскреснувши з мертвих, проповідувати буде світло народові й поганам!“

Присуд Павлові: від'їхати до Риму на кесарів суд

²⁴ Коли ж він боронився отак, то Фест проказав гучни́м голосом: „Дурієш ти, Павле! Велика наука доводить тебе до нерозуму“!

²⁵ А Павло: „Не дурію — сказав, — о Фесте достойний, але провіщаю слова правди та щирого розуму.

²⁶ Цар бо знає про це, — до нього з відвагою я й промовляю. Бо не гада́ю я, щоб із цього щобудь схова́лось від нього, — бо не в за́кутку ді́ялось це.

²⁷ Чи віруєш, ца́рю Агріппо, Пророкам? Я знаю, що віруєш“.

²⁸ Агріппа ж Павлові: „Ти малощо не намовляєш мене, щоб я став християни́ном“.

²⁹ А Павло: „Благав би я Бога, щоб чи мало, чи багато, — не тільки но ти, але й усі, хто чує сьогодні мене, зробились такими, як і я, крім оцих ланцюгів“.

³⁰ І встав цар та намісник, і Верні́ка та ті, хто з ними сидів.

³¹ І на́бік вони відійшли, і розмовляли один до одно́го й казали: „Нічого, ва́ртого смерти або ланцюгів, чоловік цей не робить!“

³² Агріппа ж до Феста сказав: „Міг би бути відпу́щений цей чоловік, якби не відкликавсь був до ке́саря“