Зимува́ння на острові Меліті. Павло чинить чуда серед тубільців

¹ А коли врятувалися ми, то довідалися, що о́стрів той зветься Мелі́та.

² Тубі́льці ж нам виявили надзвичайну лю́дяність, бо вони запалили огонь, — ішов бо дощ і був холод, — і прийняли́ нас усіх.

³ Як Павло ж назбирав купу хмизу та й покла́в на огонь, змія́ вискочила через жар, — і почепилась на руку йому.

⁴ Як тубільці ж угледіли, що змія́ почепилась на руку йому, зачали́ говори́ти один о́дному: „Либонь цей чоловік душогуб, що йому, від моря врятованому, По́мста жити не дозволила!“

⁵ Він струснув ту звірюку в огонь, — і ніякої шко́ди не зазнав!

⁶ А вони сподівалися, що він спухне або впаде́ мертвий уми́ть. Коли ж довго чекали того та побачили, що нія́кого лиха не сталося з ним, думку змінили й казали, що він бог.

⁷ Навкруги ж того місця знахо́дились до́бра начальника о́строва, на ім'я́ Пу́блія, — він прийняв нас, і три дні ласка́во гости́в.

⁸ І сталось, що Пу́бліїв ба́тько лежав, слабий на пропа́сницю та на черві́нку. До нього Павло ввійшов і помолився, і, руки на нього поклавши, уздоро́вив його.

⁹ Якже трапилось це, то й інші на о́строві, що мали хвороби, прихо́дили та вздоровля́лись.

¹⁰ Вони нас вшанували й великими по́честями, а як ми від'їжджали, понаклада́ли, чого було треба.

Павло прибуває до Риму

¹¹ А по трьох місяцях ми відпливли́ на олександрійському кораблі, що мав знака братів Діоску́рів, і що на о́строві він перези́мував.

¹² І, як ми допливли́ в Сіраку́зи, пробули там три дні.

¹³ А звідти, пливучи́ понад берегом, прибули́ ми до Ре́ґії, а що вітер південний повіяв за день, то другого дня прибули в Путео́лі,

¹⁴ де знайшли ми братів, вони ж нас ублагали сім день позостатися в них. І ось так прибули́ ми до Риму.

¹⁵ А звідти брати, прочувши про нас, назустріч нам вийшли аж до Аппіфо́ру та до Тритаве́рни. Побачивши їх, Павло дякував Богові та посмілі́шав.

Дворічне перебува́ння Павла в Римі

¹⁶ А коли прибули́ ми до Риму, Павло́ві дозволено жити осібно, ураз із вояко́м, що його сторожи́в.

¹⁷ І сталось, по трьох днях Павло скликав знатніших з юдеїв. Як зійшлися ж вони, він промовив до них: „Мужі-браття! Не вчинив я нічого проти люду чи звича́їв отцівських, та проте́ мене ви́дано з Єрусалиму ув'я́зненого в руки римля́н.

¹⁸ Вони мене вислухали та й хотіли пустити, бож провини смертельної ні однієї в мені не було́.

¹⁹ Та юдеї противилися, тому змушений був я відкли́катися на суд ке́сарів, але не для того, щоб наро́д свій у чо́мусь оска́ржити.

²⁰ Тож із цієї причини покликав я вас, щоб побачити й порозмовляти, — бо то за надію Ізраїлеву я обку́тий цими кайда́нами“.

²¹ А вони відказали йому: „Не оде́ржали ми ні листів із Юдеї про тебе, ані жоден із братів не прийшов, і не звістив, і не казав чого злого про тебе.

²² Але прагнемо ми, щоб почути від тебе, яку думку ти маєш, бо відо́мо про секту цю нам, що їй скрізь спротивляються“

²³ А коли вони визначили йому день, то дуже багато прийшло їх до нього в госпо́ду. А він їм від ра́нку до вечора розповідав, та про Божеє Царство свідо́цтва давав, і переконував їх про Ісуса Зако́ном Мойсея й Пророками.

²⁴ І одні вірили в те, про що він говорив, а інші не вірили.

²⁵ Вони між собою незгідні були́ й повихо́дили, як промовив Павло одне слово, що добре прорік Дух Святий отцям нашим через пророка Ісаю,

²⁶ промовляючи: „Піди до наро́ду цього та й скажи: Ви вухом почуєте, та розуміти не бу́дете, дивитися бу́дете оком, але не побачите!

²⁷ Затовсті́ло бо серце людей цих, тяжко чують на ву́ха вони, і зажмурили очі свої, щоб якось не побачити очима, і не почути ву́хами, і не зрозуміти їм серцем, і не навернутись, щоб Я їх уздоро́вив!“

²⁸ Тож нехай для вас буде відо́ме, що послано Боже спасіння оце до поган, — і почують вони!“

²⁹ Як промовив він це, розійшлися юдеї, велику суперечку провадивши поміж собою.

³⁰ І ці́лих два роки Павло пробув у найнятім домі своїм, і приймав усіх, хто прихо́див до нього,

³¹ і проповідував він Боже Царство, та з відвагою повною беззаборо́нно навчав про Господа Ісуса Христа!