Павлова подорож на суд до Риму.

Тяжка плавба́ з Кесарії до острова Кріту

¹ А коли постановлено, щоб відпли́нули ми до Італії, то віддано Павла та ще деяких інших ув'я́знених сотникові, Юлієві на ім'я́, з полку Августа.

² І посідали ми на корабля адрамі́тського, що пливти́ мав біля місць азійських, та й відча́лили. Із нами був Аріста́рх македо́нець із Солу́ня.

³ А другого дня ми пристали в Сидо́ні. До Павла ж Юлій ставивсь по-лю́дському, і дозволив до друзів піти, та їхньої опіки зазнати.

⁴ А ви́рушивши звідти, припливли́ ми до Кіпру, бо вітри́ супроти́вні були́.

⁵ Коли ж перепли́нули море, що біля Кілікі́ї й Памфі́лії, то ми прибули́ до Лікі́йської Міри.

⁶ І там сотник знайшов корабля олександрійського, що пли́в в Італію, і всадив нас на нього.

⁷ І днів багато помалу пливли́ ми, і насилу насупроти Кніду припли́нули, а що вітер нас не допускав, попливли́ ми додолу на Кріт при Салмо́ні.

⁸ І коли ми насилу минули його, то припливли́ до одно́го місця, що зветься Доброю При́станню, недалеко якого знахо́диться місто Ласе́я.

⁹ А як ча́су минуло багато, і була вже плавба́ небезпечна, бо минув уже й піст, то зачав Павло радити,

¹⁰ говорячи їм: „О мужі! Я бачу, що буде плавба́ з перешкодами та з великим ущербком не лиш для вантажу́ й корабля, але й для наших душ“.

¹¹ Та сотник довіря́в більше стерни́чому та власнико́ві корабля, ніж тому, що Павло говорив.

¹² А що при́стань була на зимівлю неви́гідна, то більшість давала пораду відпли́нути звідти, щоб, як можна, дістатись до Фініка, і перезимувати в пристані крітській, неприступній західнім вітра́м із пі́вдня та з пі́вночі.

¹³ А як вітер півде́нний повіяв, то поду́мали, що бажа́ння вони досягли́, тому витягли кітви й попливли покрай Кріту.

Розбиття́ корабля й урятува́ння

¹⁴ Але незаба́ром ударив на них рвучкий вітер, що зветься евроклі́дон.¹

1. Це північносхідній вітер, по-грецькому έυροκλύδων або έυρακύλων.

¹⁵ А коли корабель був підхо́плений, і не міг противитись вітрові, то йому віддались ми й поне́слися.

¹⁶ І наїхали ми на один остріве́ць, що Кла́вдою зветься, і чо́вна насилу затримати змогли.

¹⁷ Коли ж його витягли, то за́собів допомічни́х добирали й корабля підв'язали. А боявшись, щоб не впасти на Сірт, поспускали вітри́ла, і носилися так.

¹⁸ А коли зачала́ буря мі́цно нас ки́дати, то другого дня стали ми розванта́жуватись,

¹⁹ а третього дня корабельне знаря́ддя ми повикидали власно́руч.

²⁰ А коли довгі дні не з'являлось ні сонце, ні зо́рі, і буря чимала на нас напирала, то останню наді́ю ми втратили, щоб нам урятуватись.

²¹ А як довго не їли вони, то Павло став тоді серед них і промовив: „О мужі, тож треба було мене слухатися та не відпливати від Кріту, — і обминули б були ці терпіння та шкоди.

²² А тепер вас благаю триматись на дусі, бо ні о́дна душа з вас не згине, окрім корабля.

²³ Бо ночі цієї з'явився мені Ангол Бога, Якому належу й Якому служу́,

²⁴ та і прорік: „Не бійся, Па́вле, бо треба тобі перед ке́сарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе“.

²⁵ Тому́ то тримайтесь на дусі, о мужі, бо я вірую Богові, що станеться так, як було мені сказано.

²⁶ І ми мусимо наткнутись на о́стрів якійсь“.

²⁷ А коли надійшла чотирнадцята ніч, і ми носились по Адріяти́цькому морю, то десь коло пі́вночі стали доми́слюватись моряки, що наближуються до якоїсь землі.

²⁸ І, запустивши оли́вницю,¹ двадцять сяжнів знайшли. А від 'їхавши трохи, запустити оли́вницю знову, — і знайшли сяжнів п'ятнадцять.

1. Грецьке βολίσαντες — запускати βολίσ, оли́вницю (лота), щоб зміряти глибину.

²⁹ І боявшись, щоб не натрапити нам на скеля́сті місця́, ми закинули чотири кі́тві¹ з корми́, і благали, щоб настав день.

1. Кітва — якір.

³⁰ А коли моряки намага́лись утекти́ з корабля́, і чо́вна спускали до моря, вдаючи́, ніби кі́тви закинути з носа хо́чуть,

³¹ то сказав Павло сотникові й воякам: „Як вони в кораблі не зоста́нуться, то спасти́сь ви не зможете!“

³² Тоді вояки́ перерізали мо́тузи в чо́вна, і дали́ йому впасти.

³³ А коли розвиднятися стало, то благав Павло всіх, щоб поживу прийняти, і казав: „Чотирна́дцятий день ось сьогодні без їжі ви перебуваєте, очікуючи та нічого не ївши.

³⁴ Тому́ то благаю вас ї́жу прийняти, бо це на рятунок вам буде, — бо жодному з вас не спаде з голови й волоси́на!“

³⁵ А промовивши це, узяв хліб та подякував Богові перед усіма́, і, поламавши, став їсти.

³⁶ Тоді всі підне́слись на дусі, і, стали поживу приймати.

³⁷ А всіх душ нас було в кораблі — двісті сімдесят шість.

³⁸ І як наїлись вони, то стали полегшувати корабля, викидаючи збіжжя до моря.

³⁹ А коли настав день, то вони не могли розпізнати землі, одначе зато́ку якусь там угледіли, що берега пла́ского мала, до якого й ви́рішили, як можна, приплисти́ з кораблем.

⁴⁰ Підняли тоді кі́тви, і повкидали до моря, і порозв'язували поворо́зки в стерна́, і вітри́ло мале за вітром поставили, — та й покерува́ли до берега.

⁴¹ Та ось ми натра́пили на місце, що мало з обох сторін море, і корабель опинивсь на мілко́му: ніс загруз й позоставсь нерухо́мий, а корма́ розбивалася силою хвиль.

⁴² Вояки́ ж були змовилися повбивати в'язнів, щоб котри́йсь не поплив і не втік.

⁴³ Але сотник хотів урятувати Павла, і заборонив їхній на́мір, і звелів усім тим, хто пли́вати вміє, щоб скакали та перші на берег вихо́дили,

⁴⁴ а інші — хто на до́шках, а хто на чімбудь з корабля. І таким чином сталось, що всі врятувались на землю!