Господь кличе Павла до Македонії

¹ І прибув він у Де́рвію й Лі́стру. І ото був там один учень, на ім'я́ Тимофій, син наве́рненої однієї юде́янки, а ба́тько був ге́ллен.

² Добре свідо́цтво про нього давали брати, що були в Лі́стрі та в Іконі́ї.

³ Павло захотів його взяти з собою, — і, взявши, обрізав його через юдеїв, що були в тих місцях, бо всі знали про батька його, що був ге́ллен.

⁴ Як міста ж перехо́дили, то їм передавали, щоб вони берегли оті постано́ви, які видали в Єрусалимі апо́столи та старші.

⁵ А Церкви́ змі́цнювалися в вірі, і щоденно зростали кі́лькістю.

⁶ А що Дух Святий їм не звелів провіщати слово в Азії, то вони перейшли через Фрігію та через країну гала́тську.

⁷ Дійшовши ж до Мі́зії, хотіли піти до Віті́нії, та їм не дозволив Дух Ісусів.

⁸ Обминувши ж Мі́зію, прибули́ до Троа́ди.

⁹ І Павлові з'явилось видіння вночі: якийсь македо́нянин став перед ним і благав його, кажучи: „Прийди в Македо́нію, і нам поможи!“

¹⁰ Як побачив він це видіння, то ми зараз хотіли піти в Македо́нію, зрозумівши, що Госпо́дь нас покликав звіщати їм Єва́нгелію.

Павло й Сила в Филипах

¹¹ Тож відпливши з Троа́ди, прибули́ ми навпрост у Самотра́кію, а другого дня до Неа́поля,

¹² звідтіля ж у Фили́пи, що є перше місто-осада в тій частині Македонії. І пробули́ ми в цім місті днів кілька.

¹³ Дня ж суботнього вийшли ми з міста над річку, де, за звича́єм, було місце молитви, і, посідавши, розмовляли з жінками, що посхо́дились.

¹⁴ Прислуха́лася й жінка одна, що звалася Лі́дія, купчиха кармази́ном з міста Тіяті́р, що Бога вона шанувала. Господь же їй серце відкрив, щоб уважати на те, що Павло говорив.

¹⁵ А коли охристилась вона й її дім, то благала нас, кажучи: „Якщо ви признали, що вірна я Господе́ві, то прийдіть до госпо́ди моєї й живіть“. І змусила нас.

¹⁶ І сталось, як ми йшли на молитву, то нас перестріла служни́ця одна, що мала віщу́нського духа, яка ворожби́тством давала великий прибу́ток панам своїм.

¹⁷ Вона йшла слідкома́ за Павлом та за нами, і кричала, говорячи: „Оці люди — це раби Всеви́шнього Бога, що вам провіщають дорогу спасі́ння!“

¹⁸ І багато днів вона це робила. І обуривсь Павло, і, обернувшись, промовив до духа: „У Ім'я́ Ісуса Христа велю я тобі — вийди з неї!“ І того ча́су той вийшов.

¹⁹ А пани її, бачивши, що пропала надія на їхній прибу́ток, схопи́ли Павла й Силу, і потягли їх на ринок до старши́х.

²⁰ Коли ж їх привели́ до начальників, то сказали: „Ці люди, юдеї, наше місто бунтують,

²¹ і навчають звича́їв, яких нам, римля́нам, не годиться приймати, ані вико́нувати“.

²² І на́товп піднявся на них. А начальники здерли одежу із них, та звеліли їх рі́зками сі́кти.

²³ І, завдавши багато їм ран, посадили в в'язницю, наказавши в'язничному дозо́рцеві, щоб їх пильно стеріг.

²⁴ Одержавши такого нака́за, той їх повкида́в до внутрішньої в'язниці, а їхні но́ги забив у коло́ди.

²⁵ А півні́чної пори Павло й Сила молилися, і Богові співали, а ув'я́знені слухали їх.

²⁶ І ось на́гло повстало велике трясі́ння землі, аж основи в'язни́чні були захита́лися! І повідчинялися зараз усі двері, а кайда́ни з усіх поспада́ли.

²⁷ Як прокинувся ж сторож в'язничний, і побачив відчинені двері в'язниці, то витяг меча та й хотів себе вбити, мавши думку, що повтікали ув'я́знені.

²⁸ А Павло́ скрикнув голосом гучни́м, говорячи: „Не чини собі жодного зла, бо всі ми ось тут!“

²⁹ Зажадавши ж той світла, уско́чив, і тремтячий припав до Павла та до Сили.

³⁰ І вивів їх звідти й спитав: „Добро́дії! Що треба робити мені, щоб спасти́ся?“

³¹ А вони відказали: „Віруй в Господа Ісуса, — і будеш спасе́ний ти сам та твій дім“.

³² І Слово Господнє звіщали йому та й усім, хто був у домі його.

³³ І сторож забрав їх того ж ча́су вночі, їхні рани обмив, — і охристився негайно він сам та його всі домашні.

³⁴ І він їх запровадив до дому свого, і поживу поставив, і радів із усім домом своїм, що ввірував у Бога.

³⁵ А коли настав день, то прислали начальники слуг¹ поліційних, наказуючи: „Відпусти тих людей!“

1. Грецьке ρ́αβδου̃χος — наглядач за порядком, ц. слов. палочник.

³⁶ І сказав той в'язничний дозорець слова́ ці Павлові: що прислали начальники, щоб вас відпустити. „Отож, вийдіть тепер та й з ми́ром ідіть!“

³⁷ А Павло відказав їм: „Нас, римля́н, незасуджених, рі́зками сікли прилю́дно, і до в'язниці всадили, а тепер нас таємно виводять? Але ні! Хай вони самі при́йдуть, та й виведуть нас!“

³⁸ Ці ж слова поліційні слуги доне́сли начальникам. А ті налякались, почувши, що римля́ни вони.

³⁹ І прийшли, та їх перепросили, а вивівши, благали, щоб із міста пішли.

⁴⁰ І, вийшовши з в'язниці, прибули́ вони до Лі́дії, а з братами побачившись, потішили їх та й пішли.