Перша подорож Павлова до поган. Навернення проконсула на Кіпрі

¹ А в Антіохі́ї, у та́мошній Церкві були ці пророки та вчителі́: Варнава й Семен, званий Ні́ґер, і кіріне́янин Луцій, і Манаї́л, що був вигодуваний із тетра́рхом Іродом, та ще Савл.

² Як служили ж вони Господе́ві та по́стили, прорік Святий Дух: „Відділіть Варнаву та Са́вла для Мене на справу, до якої покликав Я їх!“

³ Тоді, попо́стивши та помолившись, вони руки поклали на них, і відпустили.

⁴ Вони ж, послані бувши від Духа Святого, прийшли в Селевкі́ю, а звідти до Кіпру відпли́нули.

⁵ Як були ж в Саламі́ні, то звіщали вони Слово Боже по синагогах юдейських; до по́слуг же мали й Івана.

⁶ А коли перейшли аж до Па́фи ввесь о́стрів, то знайшли ворожби́та одно́го, лжепророка юде́янина, йому на ім'я́ Варісу́с.

⁷ Він був при проко́нсулі Сергії Па́влі, чоловіку розумнім. Той закликав Варнаву та Са́вла, і прагнув послухати Божого Слова.

⁸ Але їм опирався Елі́ма¹ ворожби́т той, — бо ім'я́ його перекладається так, — і намагавсь відвернути від віри проко́нсула.

1. Арамейське слово „еліма“ визначає „ворожбит“.

⁹ Але Савл, що й Павло він, перепо́внився Духом Святим і на нього споглянув,

¹⁰ і промовив: „О сину дияволів, повний всякого пі́дступу та всілякої злости, ти во́рогу всякої правди! Чи не перестанеш ти плутати про́стих Господніх доріг?

¹¹ І тепер ось на тебе Господня рука, — ти станеш сліпий, і сонця бачити не будеш до ча́су!“ І миттю обняв того мо́рок та те́мрява, і став він ходити навпо́мацки та шукати повода́тора.

¹² Тоді той проко́нсул, як побачив, що́ сталося, увірував, і дивувався науці Господній!

Проповідь Павла в Антіохії Пісідійській

¹³ І, як від Па́фа Павло й ті, хто з ним був, відпливли́, то вони прибули́ в Памфілійську Пергі́ю. А Іван, відлучившись від них, повернувся до Єрусалиму.

¹⁴ А вони, пішовши з Пергії, прийшли до Пісідійської Антіохії, і дня суботнього до синагоги ввійшли й посідали.

¹⁵ А по відчита́нні Зако́ну й Пророків, старші́ синагоги послали до них, переказуючи: „Мужі-браття, якщо маєте слово потіхи для люду, промовте!“

¹⁶ Тоді Павло встав, і давши знака рукою, промовив: „Послухайте, мужі ізра́їльтяни, та ви, богобійні!

¹⁷ Бог цих Ізраїлевих людей вибрав Собі отців наших, і підвищив наро́д, як він перебува́в у єгипетськім кра́ї, і рукою поту́жною вивів їх із нього,

¹⁸ і літ із сорок Він їх годував у пустині,

¹⁹ а вигубивши сім наро́дів в землі ханаа́нській, поділив жеребко́м їхню землю між ними,

²⁰ ма́йже що по чотириста й п'ятидесяти ро́ках. Після того аж до Самуїла пророка Він їм суддів дава́в.

²¹ А потім забажали царя, і Бог дав їм Сау́ла, сина Кі́сового, мужа з Веніями́нового племени, на чотири десятки років.

²² А його віддаливши, поставив царем їм Дави́да, про якого й сказав, засвідчуючи: „Знайшов Я Давида, сина Єссе́євого, чоловіка за серцем Свої́м, що всю волю Мою він виконувати бу́де“.

²³ За обітницею, із його насіння підняв Бог Ісуса, як спасі́ння Ізраїлеві,

²⁴ як Іван — перед самим прихо́дом Його — усьо́му наро́дові Ізраїлевому проповідував хрищення на покая́ння.

²⁵ А коли свою путь Іван виконав, то він промовляв: „Я не Той, за Кого́ ви мене вважаєте, але йде он за мною, що Йому розв'язати ремінця́ від узуття́ Його я недостойний“.

²⁶ Мужі-браття, сини роду Авраамового, та хто богобоя́зний із вас! Для вас було по́слане слово спасі́ння цього́.

²⁷ Бо ме́шканці Єрусалиму та їхня старши́на Його не пізнали, а пророчі слова — які щосуботи читаються — вони спо́внили при́судом,

²⁸ і хоч жа́дної провини смерте́льної в Ісусі вони не знайшли, все ж просили Пилата вбити Його.

²⁹ Коли ж усе ви́повнилось, що про Нього написане, то зняли Його з дерева, та й до гробу поклали.

³⁰ Але Бог воскресив Його з мертвих!

³¹ Він з'являвся багато днів тим, що були поприхо́дили з Ним із Галілеї до Єрусалиму, і що тепер вони свідки Його перед лю́дьми.

³² І ми благовістимо́ вам ту обі́тницю, що да́на була нашим отцям,

³³ що її нам, їхнім дітям, Бог виконав, воскресивши Ісуса, як написано в другім псалмі: „Ти Мій Син, — Я сьогодні Тебе породив!“

³⁴ А що Він воскресив Його з мертвих, щоб більш не вернувся в зотлі́ння, те так заповів: „Я дам вам ті милості, що обіцяні вірно Давиду були!“

³⁵ Тому́ то й деінде говорить: „Не даси Ти Своєму Святому побачити тлі́ння!“

³⁶ Бо Давид, що ча́су свого послужив волі Божій, спочив, і злучився з отцями своїми, і тлі́ння побачив.

³⁷ Але Той, що Бог воскресив Його з мертвих, тлі́ння не побачив.

³⁸ Отже, мужі-браття, хай відо́мо вам буде, що про́щення гріхів через Нього звіщається вам.

³⁹ І в усім, у чому ви не могли ви́правдатись Зако́ном Мойсеєвим, через Нього випра́вдується кожен віруючий.

⁴⁰ Отож, стережіться, щоб на вас не прийшло, що в Пророків провіщене:

⁴¹ „Дивіться, погордю́щі, і дивуйтеся та пощезайте, бо Я ді́ло роблю́ за днів ваших, те ді́ло, що йому не повірите ви, якби хто розповів вам!“

⁴² А як стали вихо́дити вони, то їх про́шено, щоб на другу суботу до них говорили ті самі слова́.

⁴³ А коли розійшлась синагога, то багато з юдеїв та й із нововірців побожних пішли за Павло́м та Варнавою, а вони промовляли до них і намовляли їх перебувати в благодаті Божій.

⁴⁴ А в наступну суботу зібралося майже все місто послухати Божого Сло́ва.

⁴⁵ Як юдеї ж побачили на́товп, то напо́внились за́здрощів, і стали перечити мові Павла та богозневажати.

⁴⁶ Тоді Павло та Варнава мужньо промовили: „До вас перших потрібно було говорить Слово Боже; та коли ви його відкидаєте, а себе вважаєте за недостойних вічного життя, то ось до поган ми зверта́ємось.

⁴⁷ Бо так заповів нам Господь: „Я світлом поставив Тебе для поган, щоб спасі́нням Ти був аж до кра́ю землі!“

⁴⁸ А погани, почувши таке, раділи та Слово Господнє хвалили. І всі ті, хто призначений був в життя вічне, увірували.

⁴⁹ І ширилось Сло́во Господнє по ці́лій країні.

⁵⁰ Юдеї ж підбили побожних впливових жінок та значніших у місті, і зняли́ переслі́дування на Павла та Варнаву, та й вигнали їх із своєї землі.

⁵¹ Вони ж, обтрусивши із ніг своїх порох на них, подалися в Іконі́ю.

⁵² А учні сповня́лися радощів і Духа Святого.