Нама́щення Ісуса миром

¹ Ісус же за шість день до Пасхи прибув до Віфа́нії, де жив Лазар, що його воскресив Ісус із мертвих.

² І для Нього вече́рю там спра́вили, а Марта прислуго́вувала. Був же й Лазар одним із тих, що до столу з Ним сіли.

³ А Марія взяла літру мира, — з найдоро́жчого на́рду паху́чого, і намасти́ла Ісусові но́ги, і воло́ссям своїм Йому но́ги обтерла. І пахощі мира наповнили дім!

⁴ І говорить один з Його учнів, Юда Іскаріо́тський, що мав Його видати:

⁵ „Чому мира оцього за триста дина́рів не про́дано, та й не ро́здано вбогим?“

⁶ А це він сказав не тому́, що про вбогих журився, а тому́, що був зло́дій: він мав скриньку на гроші, — і крав те, що вкида́ли.

⁷ І промовив Ісус: „Позостав її ти, — це вона на день по́хорону заховала Мені.

⁸ Бо вбогих ви маєте за́вжди з собою, а Мене не постійно ви маєте!“

⁹ А на́товп великий юдеїв довідався, що Він там, та й поприхо́дили не з-за Ісуса Само́го, але щоб побачити й Лазаря, що його воскресив Він із мертвих.

¹⁰ А первосвященики змо́вилися, щоб і Лазареві смерть заподіяти,

¹¹ бо багато з юдеїв з-за нього відхо́дили, та в Ісуса ввірували.

Славний в'їзд Ісуса в Єрусалим

¹² А другого дня, коли бе́зліч наро́ду, що зібрався на свято, прочула, що до Єрусалиму надходить Ісус,

¹³ то взяли́ вони па́льмове ві́ття, і вийшли назу́стріч Йому та й кричали: „Оса́нна! Благослове́нний, хто йде у Господнє Ім'я́! Цар Ізраїлів!“

¹⁴ Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано:

¹⁵ „Не бійся, до́чко Сіонська! Ото Цар твій іде, сидячи́ на ослі молодому!“

¹⁶ А учні Його спочатку́ того не зрозуміли були́, але, як прославивсь Ісус, то згадали тоді, що про Нього було так написано, і що цеє вчинили Йому́.

¹⁷ Тоді свідчив наро́д, який був із Ним, що Він викликав Лазаря з гро́бу, і воскресив його з мертвих.

¹⁸ Через це й зустрів на́товп Його, бо почув, що Він учинив таке чудо.

¹⁹ Фарисеї тоді між собою казали: „Ви бачите, що нічо́го не вдієте: ось пішов увесь світ услід за Ним!“

Отець прославляє Сина

²⁰ А між тими, що в свято прийшли поклонитись, були й деякі ге́ллени.

²¹ І вони підійшли до Пилипа, що з Віфсаї́ди Галілейської, і просили його та казали: „Ми хочемо, пане, побачити Ісуса“.

²² Іде Пилип та Андрієві каже; іде Андрій і Пилип та Ісусові розповідають.

²³ Ісус же їм відповідає, говорячи: „Надійшла́ година, щоб Син Лю́дський просла́вивсь.

²⁴ Поправді, поправді кажу́ вам: коли зе́рно пшеничне, як у землю впаде́, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід рясни́й принесе́.

²⁵ Хто кохає душу¹ свою, той погубить її; хто ж нена́видить душу свою на цім світі, — збереже її в вічне життя.

1. „Душа“ часто визначає, як і в Старому Заповіті, „життя“.

²⁶ Як хто служить Мені, хай іде той за Мною, і де Я, там буде й слуга Мій. Як хто служить Мені, того пошану́є Отець.

²⁷ Затривожена зараз душа Моя. І що Я пові́м? Заступи Мене, Отче, від цієї години! Та на те Я й прийшов на годину оцю́...

²⁸ Прослав, Отче, Ім'я́ Своє!“ Залуна́в тоді голос із неба: „І прославив, — і зно́ву прославлю!“

²⁹ А наро́д, що стояв і почув, говорив: „Загреміло"! Інші казали: „Це ангол Йому говорив“!

³⁰ Ісус відповів і сказав: „Не для Мене цей голос луна́в, а для вас.

³¹ Тепер суд цьому світові. Князь світу цього буде ви́гнаний звідси тепер.

³² І, як буду підне́сений з землі, то до Себе Я всіх притягну́“.

³³ А Він це говорив, щоб зазна́чити, якою то смертю Він має померти.

³⁴ А наро́д відповів Йому́: „Ми чули з Зако́ну, що Христос перебуває повік, то чого ж Ти говориш, що Лю́дському Сину потрібно підне́сеному бути? Хто такий Цей Син Лю́дський?“

³⁵ І сказав їм Ісус: „Короткий ще час світло з вами. Ходіть, поки маєте світло, щоб вас те́мрява не обгорну́ла. А хто в те́мряві ходить, не знає, куди він іде.

³⁶ Аж доки ви маєте світло, то віруйте в світло, щоб синами світла ви стали“. Промовивши це, Ісус відійшов, і схова́вся від них.

Чому не ввірували в Ісуса

³⁷ І хоч Він стільки чуд перед ними вчинив був, та в Нього вони не ввірували,

³⁸ щоб спра́вдилось слово пророка Ісаї, який провіща́в: „Хто повірив тому́, що ми, Господи, чули, а Господнє раме́но кому́ об'яви́лось?“

³⁹ Тому́ не могли вони вірити, що зно́ву Ісая прорік:

⁴⁰ „Засліпив їхні очі, і скам'янив їхнє серце, щоб очима не бачили, ані серцем щоб не зрозуміли, і не наверну́лись, щоб Я їх уздоро́вив!“

⁴¹ Це Ісая сказав, коли бачив славу Його, і про Нього звіща́в.

⁴² Проте́ багато-хто навіть із старших у Нього ввірували, та не признавались через фарисеїв, — щоб не вигнано їх із синагоги.

⁴³ Бо любили вони славу людську більше, аніж славу Божу.

Заповідь Божа — то вічне життя

⁴⁴ А Ісус підняв голос, та й промовляв: „Хто вірує в Мене, не в Мене він вірує, але в Того, Хто послав Мене.

⁴⁵ А хто бачить Мене, той бачить Того, хто послав Мене.

⁴⁶ Я, Світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто вірує в Мене, у те́мряві не зоставався.

⁴⁷ Коли б же хто слів Моїх слухав та не вірував, Я того не суджу́, бо Я не прийшов світ судити, але щоб спасти світ.

⁴⁸ Хто цурається Мене, і Моїх слів не приймає, той має для себе суддю́: те слово, що Я говорив, — останнього дня воно бу́де судити його!

⁴⁹ Бо від Себе Я не говорив, а Отець, що послав Мене, — то Він Мені заповідь дав, що́ Я маю казати та що́ говорити.

⁵⁰ І відаю Я, що Його ота заповідь — то вічне життя. Тож що́ Я говорю́, то так говорю́, як Отець Мені розповіда́в.