Ісус прощає грішниці

¹ Ісус же на гору Оли́вну пішов.

² А над ранком прийшов знов у храм, — і всі люди збігались до Нього. А Він сів і навчав їх.

³ І ось книжники та фарисеї приводять до Нього в пере́любі схо́плену жінку, і посере́дині ставлять її,

⁴ та й говорять Йому: „Оцю жінку, Учителю, зло́влено на гарячому вчинку¹ пере́любу.

1. Грецьке έπ'αυτοφώρῳ — на гарячому вчинку.

⁵ Мойсей же в Зако́ні звелів нам таких побива́ти камінням. А Ти що гово́риш?“

⁶ Це ж казали вони, Його споку́шуючи, та щоб мати на Нього оска́рження. А Ісус, нахилившись додо́лу, по землі писав пальцем.

⁷ А коли ті не переставали питати Його, Він підвівся й промовив до них: „Хто з вас без гріха́, — нехай перший на неї той каменем кине!“

⁸ І Він знов нахили́вся додо́лу, і писав по землі.

⁹ А вони, це почувши й сумлінням доко́рені, стали один по одно́му вихо́дити, почавши з найстарших та аж до останніх. І зоставсь Сам Ісус і та жінка, що стояла всере́дині.

¹⁰ І підвівся Ісус, і ніко́го, крім жінки, не бачивши, промовив до неї: „Де́ ж ті, жінко, що тебе оскаржа́ли? Чи ніхто тебе не засудив?“

¹¹ А вона відказала: „Ніхто, Господи“. І сказав їй Ісус: „Не засуджую й Я тебе. Іди собі, але більш не гріши!“

Ісус — Світло для світу

¹² І зно́ву Ісус промовляв до них, кажучи: „Я Світло для світу. Хто йде вслід за Мною, не бу́де ходити у те́мряві той, але́ матиме світло життя“.

¹³ Фарисеї ж Йому відказали: „Ти Сам сві́дчиш про Себе, — тим свідо́цтво Твоє неправдиве“.

¹⁴ Відповів і сказав їм Ісус: „Хоч і сві́дчу про Себе Я Сам, — та правдиве свідо́цтво Моє, бо Я знаю, звідкіля Я прийшов і куди Я йду. Ви ж не ві́даєте, відкіля Я прихо́джу, і куди Я йду.

¹⁵ Ви за тілом судите, — Я не суджу́ ніко́го.

¹⁶ А коли Я суджу́, то правдивий Мій суд, бо не Сам Я, а Я та Отець, що послав Він Мене!

¹⁷ Та й у вашім Зако́ні написано, що сві́дчення двох чоловіків правдиве.

¹⁸ Я Сам свідчу про Себе Самого, і сві́дчить про Мене Отець, що послав Він Мене“.

¹⁹ I сказали до Нього вони: „Де Отець Твій?“ Ісус відповів: „Не знаєте ви ні Мене, ні Мого Отця. Якби знали Мене, то й Отця Мого знали б“.

²⁰ Ці слова́ Він казав при скарбни́ці, у храмі навчаючи. І ніхто не схопи́в Його, бо то ще не настала година Його.

Ісус вияснює фарисеям, що Він — Предвічний Син Божий

²¹ І сказав Він їм зно́ву: „Я відхо́джу, ви ж шукати Мене бу́дете, і помрете в гріху своїм. Куди Я йду, туди ви прибути не можете“.

²² А юдеї казали: „Чи не вб'є Він Сам Себе, коли каже: Куди Я йду, туди ви прибу́ти не можете?“

²³ І сказав Він до них: „Ви — від до́лу, Я — звисо́ка¹ , і ви зо світу цього, Я не з цього світу.

1. Цебто з неба.

²⁴ Тому́ Я сказав вам, що помре́те в своїх гріхах. Бо коли не ввіруєте, що то Я, то помре́те в своїх гріхах“.

²⁵ А вони запитали Його: „Хто Ти такий?“ І Ісус відказав їм: „Той, Хто споча́тку, як і говорю́ Я до вас.

²⁶ Я маю багато про вас говорити й судити; правдивий же Той, Хто послав Мене, і Я світові те говорю́, що від Нього почув“.

²⁷ Але не зрозуміли вони, що то Він про Отця говорив їм.

²⁸ Тож Ісус їм сказав: „Коли ви піді́ймете Лю́дського Сина, тоді зрозумієте, що то Я, і що Сам Я від Себе нічого не ді́ю, але те говорю́, як Отець Мій Мене був навчив.

²⁹ А Той, Хто послав Мене, перебува́є зо Мною; Отець не зоставив Само́го Мене, бо Я за́вжди чиню́, що Йому до вподо́би“.

³⁰ Коли Він говорив це, то багато-хто в Нього увірували.

³¹ Тож промовив Ісус до юдеїв, що в Нього ввірували: „Як у слові Моїм позоста́нетеся, тоді справді Моїми у́чнями бу́дете,

³² і пізна́єте правду, — а правда вас вільними зробить!“

³³ Вони відказали Йому́: „Авраамів ми рід, і нічиїми невільниками не були́ ми ніко́ли. То як же Ти кажеш: „Ви станете вільні?“

³⁴ Відповів їм Ісус: „Поправді, поправді кажу́ вам, що кожен, хто чинить гріх, той раб гріха́.

³⁵ І не зостається раб у домі повік, але Син зостається повік.

³⁶ Коли Син отже зробить вас вільними, то справді ви будете вільні.

Ви не Авраамові діти

³⁷ Знаю Я, що ви рід Авраамів, але хочете смерть заподі́яти Мені, бо наука Моя не вміщається в вас.

³⁸ Я те говорю́, що Я бачив в Отця, та й ви робите те, що ви бачили в ба́тька свого́“.

³⁹ Сказали вони Йому в відповідь: „Наш отець — Авраам“. Відказав їм Ісус: „Коли б ви Авраамові діти були, то чинили б діла́ Авраамові.

⁴⁰ А тепер ось ви хочете вбити Мене, Чоловіка, що вам казав правду, яку чув Я від Бога. Цього Авраам не робив.

Ваш батько — диявол

⁴¹ Ви робите діла батька свого“. Вони ж відказали Йому: „Не родилися ми від пере́любу, — одного ми маєм Отця — то Бога“.

⁴² А Ісус їм сказав: „Якби Бог був Отець ваш, — ви б любили Мене, бо від Бога Я вийшов і прийшов, — не від Себе ж Самого прийшов Я, а Мене Він послав.

⁴³ Чому мови Моєї ви не розумієте? Бо не можете чути ви сло́ва Мого.

⁴⁴ Ваш ба́тько — диявол, і пожадли́вості батька свого ви виконувати хочете. Він був душогу́б споконві́ку, і в правді не всто́яв, бо правди нема в нім. Як гово́рить неправду, то говорить зо сво́го, — бо він неправдомо́вець і ба́тько неправді.

⁴⁵ А Мені ви не вірите, бо Я правду кажу́.

⁴⁶ Хто з вас може Мені докори́ти за гріх? Коли ж правду кажу́, чом Мені ви не вірите?

Ви не від Бога

⁴⁷ Хто від Бога, той слухає Божі слова́; через те ви не слухаєте, що ви не від Бога“.

⁴⁸ Відізвались юдеї й сказали Йому́: „Чи ж не добре ми кажемо, що Ти самаряни́н і де́мона маєш?“

⁴⁹ Ісус відповів: „Не маю Я де́мона, та шаную Свого Отця, ви ж Мене зневажа́єте.

⁵⁰ Не шукаю ж Я власної слави, — є Такий, Хто шукає та судить.

⁵¹ Поправді, поправді кажу́ вам: Хто слово Моє берегти́ме, не побачить той смерти повік!

Я знаю Його

⁵² І сказали до Нього юдеї: „Тепер ми дізнались, що де́мона маєш: умер Авраам і пророки, а Ти кажеш: Хто науку Мою берегтиме, не скуштує той смерти повік.

⁵³ Чи ж Ти більший, аніж отець наш Авраам, що помер? Та повмирали й пророки. Ким Ти робиш Само́го Себе?“

⁵⁴ Ісус відповів: „Як Я сла́влю Самого Себе, то ніщо Моя слава. Мене прославляє Отець Мій, про Якого ви кажете, що Він Бог ваш.